«Місцеве населення в околиці м. Воронки, між Стародубом а Новгородом Сіверським, відносилось до Січових Стрільців як до свойого рідного війська. Заховалась ще там свіжа та жива козацька традиція, де селами правили сотники, а вулиці більших сіл називано числами давніх козацьких сотень. Одного Січового Стрільця, що згинув в бою з большевиками, рада села Дем'янівки рішила похоронити старим козацьким звичаєм, з козацькими почестями. Зразу думали похоронити стрільця коло церкви, але один старий козарлюга радив, щоб поховати його при в'їзді до села, на найвищому горбі. Там все село висипало високу могилу, ще й шапками для старої козацької чести землю носили…»[184]
Гетьманський переворот приніс з собою великі зміни національно-політичного і соціяльного характеру. Дійшовши до влади завдяки чужинецькому насильству шляхом таємного заговору, гетьманщина не виросла органічно з українського грунту, і тому від самого початку вона показалась штучним і нежиттєздатним твором.[185] Ні одна українська політична партія не брала участи в перевороті. Спираючись виключно на фізичній силі німецьких багнетів та авторитеті і впливах польського і московського або зрусифікованого поміщицтва та промислових, торговельних і фінансових кіл, як рівнож на тисячах московських офіцерів і чиновників, новий режим розпочав реакційний курс своєї політики. Гетьманський уряд складався переважно із представників ворожих українській нації українській державності російських правих партій. Гетьман Скоропадський, що був слабою індивідуальністю, оточив себе людьми, ворожими до всього українського, і сліпо слухав їхніх порад та вказівок. Деякі свідомі українці із гетьманського оточення були в меншості і без впливу на політику уряду.[186] Майже весь національно свідомий український елемент усунено з громадських та державних інституцій. Міські, повітові і губерніяльні управи розв'язано та віддано в більшості в руки старих царських чиновників або поміщиків, ворожих Українській Державі. Формування української армії зовсім занедбано, а старшинські кадри для проєктованих 8-ох корпусів набрано найбільше з москалів. Одночасно ішла інтенсивна організація московських військових відділів, яких сила щораз більше зростала.
Політика гетьманського уряду занепокоїла всіх свідомих українців. Щоб рятувати українську національну справу та не допустити до перемоги Росії на Україні, помірковані українські партії створили т. зв. «Національно-Державний Союз», який звернувся до публічної опінії українського народу з відозвою-протестом проти віддання влади на Україні в руки чужинців. Опісля, коли збоку московських сил почала грозити крайня небезпека для України, тоді до цього Союзу приступили всі інші українські партії і організації та назвали його Український Національний Союз, який став найвищою українською громадсько-політичною установою та єдиним авторитетом усього свідомого українства. Його головою вибрано А.Ніковського, а пізніше В.Винниченка. Завданням Союзу була боротьба за сильну самостійну Українську Державу та за законну владу, відповідальну перед парляментом, вибраним на основі демократичного виборчого закону.
Назначені губернаторами і старостами москалі, розпочали плянову нагінку на український національний рух. Закривано українські просвітні установи, в суді запанувала знову російська мова, арештовано свідоміших громадян тільки зате, що вони були відомі як активні українські діячі. В Україні утворивсь єдиний російський фронт від монархістів до соціялістів з метою відновлення єдиної неділимої Росії. Київ став осередком найчорнішої російської реакції, що збіглася тут із цілої колишньої Росії. Появилися численні російські часописи ворожі українству. У вересні виявилось уже зовсім виразно, що Німеччина сприяє об'єднанню України з Росією. В цій критичній ситуації увійшов Український Національний Союз в переговори із гетьманом, щоб рятувати загрожену українську державність. Переговори скінчились без успіху для українців.
Січові Стрільці, в тому часі розсіяні по всіх областях України, були тим станом дуже занепокоєні та вижидали на рішення і дальші накази Стрілецької Ради, яка весь час пильно стежила за подіями та обмірковувала нові завдання Січових Стрільців в тяжкій для українського народу ситуації.
Але, як з одного боку Січових Стрільців дратувало надзвичайно тяжке національно-державне становище українського народу, яке рівнялось майже повній ліквідації основ незалежного національного будівництва, започаткованого Четвертим Універсалом Української Центральної Ради, так з другого боку іх обурював новий реакційний режим, який зліквідував ті всі соціяльні та економічні здобутки і права, які вибороло українське селянство та робітництво впродовж революції. Московські та польські поміщики, ставши головною опорою гетьманського режиму, при збройній допомозі німецьких і австрійських окупаційних військ, відновили на Україні старий суспільний лад з-перед революції, відбираючи від селян назад втрачену землю, та заводячи брутальну систему соціяльного терору та визиску. Зовсім довільно, без ніякої контролі почали вони накладати на селян високі грошові контрибуції. Ці контрибуції стягали поміщики при помочі окупаційного війська або т. зв. «карательних отрядів», зложених переважно з московських офіцерів, які били й катували селян. По селах заведено кріпацькі порядки, селян гонили на роботу на панські лани, без огляду на те, чи вони обробили своє поле, чи ні.[187]
Заборонено відбути в Києві Всеукраїнський Селянський З'їзд, а рівночасно відбувались численні з'їзди російських реакціонерів, які підготовляли повалення української державности. Полк. Коновалець пише у своїй праці:
«Внутрішньо-адміністраційний режим у той час доходив до шпилю безглуздого соціяльного терору проти селянства і робітництва та національного – проти живіших проявів стихійного національного руху. Серед народних мас почало кипіти, невдоволення селянства і робітництва переходило в завзяте обурення та бажання помсти… «[188] Українське селянство, доведене до краю, почало збройний спротив проти поміщицьких карательних відділів та окупаційного війська.
На ці відносини мусіло гостро зареагувати глибоко діткнене соціяльне чуття Січових Стрільців. Пробуваючи по селах усієї України, вони пізнали ближче селянський народ, який творив основу української нації. Пізнали життя селян, їх тяжку працю і злидні. Самі, переважно діти галицького села, глибоко співчували з недолею тих чорноробів, що століттями каралися в тяжкій соціяльній неволі та пробудилися у вогні революції до нового життя. Січові Стрільці зі щирим серцем відносились до селянства, як до своїх найближчих братів, живо інтересувались його життям, освідомляли його національно, помагали йому в праці та все ставали в його обороні.
Впродовж війни і революції Січові Стрільці достаточно пізнали інтереси та домагання народних мас. Вони пішли за ідеями Т.Шевченка, який «як апостол соціяльного визволення селянства, був рівночасно Прометеєм державного визволення України та пов'язував ці ідеї у нерозривну єдність національного і соціяльного ідеалу».[189] Ці ідеї були основним дороговказом усієї свідомої молодої української генерації, яка вступила в бойові лави Українських Січових Стрільців, щоб їх здійснити в боротьбі проти російського царату.
По лінії цих принципів простувала весь час січово-стрілецька думка, праця і боротьба.
І якраз тому, що Січове Стрілецтво, дозрівши духово і політично в процесі української революції, бачило в Українській Центральній Раді, її особовому складі, її президенті М.Грушевськім, її законодавстві і напрямі її політики – правильний вияв своєї національно-політичної і соціяльної ідеології – було воно таким гарячим і вірним оборонцем УЦРади.
186
[183] Є.Коновалець твердить, що Д.Дорошенко мав у гетьманському уряді мінімальний вплив. Цит. твір, стор. 11.
187
[184] Д-р О.Назарук. Відкритий лист до гетьманського міністра внутр. справ. Кістяковського. «Діло», Львів 28 серпня, 1918 р.
189
[186] Д-р В.Старосольський. Національний і соціяльний момент в українській історії. Відень, 1915, стор. 8.