Стомлені тяжкими боями, змучені недовір'ям народу, який несправедливо думав, що Січові Стрільці схочуть піддержати ті сили, які стремлять до поневолення Українського Трудового Люду, Січові Стрільці відійшли, щоб переорганізуватися і з новими силами рішуче і твердо, як все, ударити на всіх, хто б посмів посягнути на здобутки революції Українського Народу.
З народом йшло, йде й буде йти Січове Стрілецтво.
В березні 1919 року.
За Стрілецьку Раду: Отаман Євген Коновалець, Отаман Андрій Мельник Д-р Осип Назарук.
Ця Деклярація є ствердженням і розвиненням тих ідей і політичних принципів, які Січове Стрілецтво усе визнавало і проголошувало. Вона визнає беззастережний принцип суверенности і народоправства Української Народної Республіки, та потверджує революційний і демократичний характер Стрілецької спільноти та її солідарність із змаганнями й інтересами народу. В цій Деклярації знову виявлено правильне розуміння обох рушійних сил української революції: національної і соціяльної, та їх взаємну пов'язаність. З неї видно, яку велику ролю відогравав тоді соціяльний момент в українській політиці.
Дехто з істориків української революції говорить про «полівіння» Січових Стрільців, маючи на увазі їх заяву, що вони будуть підтримувати радянську владу на місцях. Цей погляд не є правильний, бо згадана теза не є доказом якоїсь засадничої зміни Стрілецької ідеології. Якщо Січові Стрільці охороняли Трудовий Конгрес та солідаризувалися цілковито з усіми його постановами, то згадка про радянську владу на місцях відноситься до т. зв. «трудових рад», які згідно з Універсалом Трудового Конгресy з 28 січня 1919 р. та з законом Директорії «Про місцеві конгреси і ради трудового народу», мали бути організовані на місцях для боротьби з контрреволюцією і анархією, та для контролі над діяльністю місцевих органів влади.[227]
Ті місцеві «ради трудового народу» не були «радянською владою» в стислому значенні того слова. Зокрема, вони не були «владою», як їх неточно названо в Деклярації, бо до них не належали ні законодавчі, ні адміністраційні функції. Вони були тільки контрольними органами діяльности місцевих адміністраційних властей Директорії та їх урядовців, та мали з ними співпрацювати в заведенні ладу й порядку. Вони також були управнені намічати урядові УНР кандидатів на вищі посади місцевих властей.
Січове Стрілецтво визнало потребу закріплення соціяльних здобутків української революції та прихилилося до ідеї революційної форми влади на Україні, установленої волею українського трудового народу, репрезентованого Трудовим Конгресом і Директорією.
Був це одночасно вияв орієнтації на власні сили українського народу, всупереч політичній лінії тодішнього уряду Директорії, зложеного з правих українських угрупувань, та очолюваного Остапенком, який орієнтувався на Антанту. Січове Стрілецтво було наставлене проти союзу з Антантою та проти переговорів з французьким військовим штабом в Одесі, який вимагав від Директорії скасування державної суверенности Української Народної Республіки, та усунення від державного проводу Винниченка, Чехівського і Петлюри. З другого боку, переговори Директорії з французьким штабом викликали недовір'я народних мас до Директорії та були добрим аргументом для большевицької пропаганди.
Хоч Січові Стрільці не раз деклярували своє політичне кредо, то все таки вони заховали засадничо свою аполітичність та не бажали впливати активно на вирішування державних справ. Але голос Січового Стрілецтва та його опінія – усе були поважним, авторитетним чинником, що формував тодішню політичну думку. Представники Стрілецької Ради висловлювали офіційно свою опінію в засадничих справах державної політики під час різних нарад, скликуваних урядом, на які їх усе запрошували. Вони усе солідаризувалися з лінією зовнішньої і внутрішньо-державної політики тих політичних партій, що заступали тоді більшість трудового населення України.[228]
Тодішній міністер пропаганди при уряді Директорії УНР, Никифор Григоріїв, стверджує зовсім виразно існування авторитетної політичної опінії Січового Стрілецтва. Він подає, що після відступу Директорії до Винниці, коли українська революція найшлася в трагічному становищі і постало питання: з ким іти? самим, чи з народом? з комуністами, з поляками, чи з Антантою? – тоді вирішальну ролю відогравали Січові Стрільці, хоч самі, як вояки, в політику не втручалися.[229]
Згадана вище т. зв. Проскурівська Деклярація не була проголошена Командуванням СС, ані окремими особами з-поміж Січового Стрілецтва. Вона була політичним актом особливої інституції, створеної Стрілецькою спільнотою, а саме, багато разів уже згадуваної вище, т. зв. Стрілецької Ради, яка від початку існування формації Січових Стрільців була їх властивим проводом і відповідальним репрезентантом.
На цьому місці треба дещо сказати про цю дуже важну, керівну інституцію Січового Стрілецтва.
Подумана в січні 1918 р., як дорадча колегія Команданта – Стрілецька Рада стала в процесі праці і боротьби СС вирішним органом Січового Стрілецтва в усіх засадничих і важливих справах, а зокрема в справах ідеологічного, політичного та організаційного характеру.
Вона складалася з Команданта Січового Стрілецтва, із старшин, що займали вищі командні становища, а також із кооптованих старшин. Кількість її членів виносила спершу сім, а пізніше до п'ятнадцяти старшин. Стрілецька Рада відбувала формальні засідання, на яких основно обговорювано справи, що були на денному порядку, та які вирішувано шляхом голосування, або взаємного узгіднення думок.
Опінія і постанови Стрілецької Ради обов'язували Стрілецьке Командування. Усі засадничі справи, що торкалися основ та методів організації Січового Стрілецтва та його існування, усі справи політичного значення, усі важливі проблеми внутрішнього організаційного характеру та питання зовнішньої репрезентації, а навіть деякі справи чисто військового характеру – не рішав сам Командант СС, а передавав їх на вирішення Стрілецької Ради. Стрілецька Рада вирішувала також згадані справи з ініціятиви своїх членів. Цілий ряд політичних та зовнішньо-репрезента ційних функцій виконував Командант СС на виразне доручення Стрілецької Ради.
Існування побіч властивого Командування формації СС такого керівного органу як Стрілецька Рада – видається на перший погляд ненормальним явищем, що суперечить духові та загальним принципам організації армії. Та в дійсності так не було.
Січове Стрілецтво, як військова формація, було твором української революції і тому мало усі типові признаки революційного війська, що постало і діяло серед дуже трудних і складних суспільно-політичних відносин. Воно створилося на засадах добровільности, для оборони української державної незалежности, як продовження існуючої уже до 1914 року і під час світової війни військово-політичної формації, що мала власну ідеологію та багату визвольно-бойову традицію. Весь командний склад Січових Стрільців в першому році іх існування – це були майже колишні Українські Січові Стрільці або активні члени передвоєнних Стрілецьких організацій. І вони саме створили Стрілецьку Раду, як авторитетний провід своєї формації, що в той революційний час мав стояти на сторожі визвольної Стрілецької ідеї і її репрезентувати.
Стрілецька Рада не була колективом осіб, вибраних формально, чи призначених довільно Командантом. Була це група осіб, які ще до початку війни клали ідейні та організаційні основи новітнього українського військового руху. Під час війни це були передові, досвідчені старшини УСС, що пройшли весь процес ідейного росту та бойового досвіду Стрілецтва. Вони також перебрали пізніше ініціятиву відновлення своєї формації та відповідальність за неї серед бурхливих хвиль української революції. Їх в'язали глибока визвольна ідея, близьке знайомство, спільна стрілецька доля та взаємне довір'я, що були основою цієї внутрішньої ідейно-моральної сили, яка оправдала існування Стрілецької Ради, як рішального і відповідального органу Січового Стрілецтва.[230]
228
[225] Заяви Е.Коновальця і А.Мельника на політичних нарадах в місяцях лютому-травні 1919 р. Диви: І.Мазепа. Цитов. твір І., стор. 109,154.
229
[226] Н. Григориїв. Спогади про В.К.Винниченка. «Українські Вісті», Ульм, з 13 травня 1951, ч. 38.
230
[227] Поскільки можна було усталити на основі опублікованих джерел В.Кучабського, Є.Коновальця і інших авторів, – особовий склад Стрілецької Ради був такий: а) Перший склад Стр. Ради з січня 1918: Є.Коновалець, А.Мельник, І.Чмола, Ф.Черник, В.Кучабський, д-р К.Воєвідка, Р.Сушко. Усі (за виїмком Є.Коновальця) колишні старшини УСС. б) Восени 1918 р. в періоді протигетьманського повстання, крім повищих, належали ще до С. Ради: Р.Дашкевич, М.Матчак та деякий час д-р О.Назарук. в) В добі Директорії (1919 р.) увійшли понадто в склад С. Ради ще такі старшнни: І.Андрух, І.Рогульський, Я.Чиж, В.Чорній (П.Розенберг) і Ю.Отмарштейн. Усі ад б) і в), за виїмком Ю.Отмарштейна, – це кол. старшини УСС або активні члени передвоєнних організацій Січових Стрільців. Із цитованих джерел виходить, що членами С. Ради були ще деякі інші старшини, яких прізвищ однако ж не усталено. – Велика шкода, що ніхто із істориків чи мемуаристів СС, або членів С. Ради, не опублікував точніших фактів з діяльности С. Ради, ані не з'ясував її особливої ролі в історії Січового Стрілецтва.