Командант СС, Є.Коновалець, був рівночасно головою Стрілецької Ради, та беззастережно узнавав її авторитет, передавав на її обміркування і вирішення усі важніші справи ССтрілецтва і респектував її постанови. Він стверджує також у своїх спогадах на багатьох фактах – цю провідну і рішальну ролю Стрілецької Ради, наводячи цілий ряд важливих і відповідальних дій, які він виконував на її доручення.[231] 3 другого боку, він добре орієнтувався в складних ситуаціях української революції та правильно розумів ролю Січового Стрілецтва, і тому, завдяки своєму особистому і політичному тактові та організаційним здібностям – він умів об'єднати, розбіжні часом, погляди членів Стрілецької Ради.
Стрілецька Рада була також єдиним голосом публічної опінії усього Січового Стрілецтва. В першій мірі її заслугою було задержання правильної ідейно-політичної, державницької і революційно-демократичної лінії, за весь час існування і боротьби Січового Стрілецтва.
Стрілецька Рада була перманентно діючим органом та продовжувала своє існування також в часі, коли формація СС була зліквідована. Вона не перестала існувати і після розв'язання полку СС німцями під час гетьманського перевороту. Вона відновила пізніше формацію СС в Білій Церкві. Навіть після остаточної ліквідації Групи СС в Новій Чорториї з початком грудня 1919 р. – Стрілецька Рада продовжувала своє існування і свою працю під час інтернування в Польщі та на еміграції в Чехословаччині. Щойно в липні 1920 р. відбула Стрілецька Рада в Празі своє останнє засідання.
Так перестала існувати Стрілецька Рада, а з нею також формація Січових Стрільців.
Аналогічної інституції, як Стрілецька Рада, не мала ніяка інша частина української армії. Її існування та доцільність були можливі тільки в такій особливій, політично-військовій, революційній формації, якою були Січові Стрільці, що опирали свою моральну і бойову силу на власній ідеології, на довголітній стрілецькій традиції та високій ідейності, взаємному довір'ю і жертвенності свойого старшинського і підстаршинського складу.
Обнова Корпусу Січових Стрільців
В Проскурові переведено протягом трьох тижнів, прискореним темпом, основну реорганізацію Січового Стрілецтва. Наказом Штабу Дієвої Армії утворено «Корпус Січових Стрільців» із усіх частин Січових Стрільців, що входили в склад Осадного Корпусу. Новим начальником штабу новоутвореного Корпусу СС назначено старшину ген. штабу полк. Марка Безручка, одного з найкращих бойових старшин Армії УНР. Він керував бойовими операціями Корпусу СС до кінця його існування, то є до грудня 1919 р.
Реорганізація Січового Стрілецтва полягала в першій мірі на духовім зіспаюванні тих нових елементів, що ввійшли в його склад в останніх місяцях.
Ген. М.Безручко написав в своїй книжці: «Основою Корпусу й надалі лишилися славні кадри полку СС, з невмірущими традиціями Маківки, Золотої Липи, Потyтор…»[232]
Колишні київські і білоцерківські Січові Стрільці асимілювали в дусі січово-стрілецької традиції нових старшин і стрільців-новобранців, які прийшли з Галичини на доповнення, – та тих старшин і козаків наддніпрянців, які включилися в Січове Стрілецтво під час протигетьманського повстання або пізніше. Між обома згаданими групами було багато гарних старшин і рядовиків, які видатно скріпили та відновили Корпус СС. Відроджувалося нове Січове Стрілецтво.
В першій мірі переформовано основно та поповнено новими силами дотеперішні чотири полки піхоти. 3формовано 5-ий піший полк під командою Василя Мончинського. В місяці квітні, після переходу на бік Січових Стрільців Миргородського куреня 5-го совітського полку, – створено з нього після доповнення – 6-ий (Миргородський) полк СС, під командою Тимоша Виборного.
Найкращою частиною Корпусу СС був 1-ий піший полк, під командою Івана Рогульського, а пізніше Івана Андруха, – обох знаменитих старшин, та колишніх УСС-ів. Щодо дисципліни і боєздатности він дорівнював формації СС з 1918 р., маючи в своїм проводі дуже добрий старшинський склад. На одно з перших місць вибився в 1-ому полку молодий командант сотні В.Стефанишин, колишній УСС та визначний учасник бою під Мотовилівкою. Його «сотня пішої розвідки» була найкращим, зразково здисциплінованим відділом СС-ів, складалася переважно із білоцерківських СС-ів та виконувала найбільш відповідальні і важкі бойові завдання. Під час перебування СС-ів в Києві та сотня повнила в грудні і січні службу особистої охорони Головного Отамана С.Петлюри та його ставки.
3-ій піший полк СС, що складався майже виключно з наддніпрянців – дорівнював своєю поставою 1-му полкові. Його командантом був знаменитий старшина Сава Пищаленко. Командантом 2-го полку піхоти був Юхим Осипенко, а 4-го – Лазаревський, а пізніше Архип Кмета.
Піші частини Корпусу СС мали 18 березня 1919 р. около 500 старшин і 7,000 рядовиків, а 1 червня – 319 старшин і 8,067 рядовиків.
Дотеперішній відділ кінноти перетворено в дивізіон, а пізніше в полк кінноти під командою Франца Бориса. Була це дуже гарна і бойова частина Корпусу СС. В другій половині березня самий лише бойовий склад її становив 15 старшин і 297 вершників.
Найбільші організаційні успіхи осягнула в Проскурові, – як це було і давніше – артилерія Січових Стрільців. Вона творила гарматну бригаду, яка складалася з 6-ти гарматних полків. Кожний полк мав по три батерії. Гарматна бригада мала 76 гармат, 120 старшин, 480 підстаршин, 3,250 стрільців-гармашів і 1,900 коней. Вона мала також величезні запаси муніції та артилерійського майна.
Артилерія Січових Стрільців становила більше половини усієї артилерії Армії УНР. Полки і батерії цієї бригади СС були розкинені по різних фронтах. 2-ий і 6-ий гарм. полки були вислані на протипольський фронт до Галичини, де вони особливо відзначилися при облозі Львова та чортківській офензиві. В складі УГА перебували ті два полки аж до переходу УГА до Денікіна. 4-ий гарм. полк був приділений до 3-ої Залізної дивізії полк. Удовиченка. В складі Корпусу СС боролися весь час тільки гарм. полки 1-ий, 3-ій і 5-ий.
Командантом гарматної бригади був Роман Дашкевич, а його помічником Дмитро Бурко. Командантами полків були: 1-го і найкращого – Михайло Курах, 2-го – Володимир Зарицький, 3-го – Олександер Голубаїв, 4-го – Н.Іньків, 5-го – Дмитро Михайлів, 6-го – Н.Бутрим.
Переважна більшість старшин і гармашів – були наддніпрянці. Зокрема, старшини наддніпрянці, колишні активні старшини російської армії, були знаменитими фахівцями артилерійської техніки.
Гарматна бригада була зразковою частиною Корпусу СС. Її знаменита організація, здисциплінованість та бойова постава були гордощами Січового Стрілецтва. Особливо серед її підстаршинського складу був живий колишній стрілецький дух та бойовий запал із часів УЦРади та Білої Церкви.
Крім тих основних родів зброї Корпус СС мав багато інших допоміжних частин: технічно-інженерну сотню, зв'язкову (телеграфно-телефонну) сотню, панцерний дивізіон з чотирьома панцерними потягами, авто-панцерний дивізіон, що мав кілька панцерних автомобілів, сотню польової варти (жандармерію), потяг-майстерню, санітарно-лікарську службу, відділ постачання і інші.
В цілі організації запасних частин та доповнення Корпусу і для вишколу мобілізованих новобранців заложено в березні 1919 р. в Крем'янці – «Кіш Січових Стрільців», який в липні перенесли до Старокостянтинова. Кіш СС був центром вишколу всіх родів зброї СС-ів (крім кінноти) та осідком старшинської і підстаршинської школи СС. Під командою І.Чмоли розгорнув Кіш СС, з великим розмахом і енергією, організаційно-вишкільну працю, не зважаючи на дуже тяжкі тогочасні обставини.[233]
Кіш став тоді також ідейно-духовим осередком Січового Стрілецтва. Зорганізовано Пресову Кватиру СС, яка видавала газету «Стрілецька Думка», що була офіційним органом Корпусу СС та виразником ідеології і визвольно-політичної думки Січових Стрільців. Її редактором був Степан Рудик.[234] До Пресової Кватири належали ще: О.Бабій, стрілецький поет, автор багатьох віршів із ідейної тематики Січового Срілецтва; Н.Чиж, старшина при штабі Корпусу СС, який був дуже активним її працівником та автором статтей на ідеологічні теми СС; М.Опока, кол. УСС, про якого ми уже згадували вище; О.Кучерішка, кол. член редакції першого стрілецького часопису «Відгуки» у Львові 1913 р., та інші. «Стрілецьку Думку» видавали в першій мірі для Січових Стрільців, що боролися на фронті, для яких була великою духовою підтримкою серед дуже тяжких тогочасних відносин. Від травня до листопада 1919 р. вийшло 65 чисел «Стрілецької Думки», та деякі інші публікації. Велике число дуже цікавих змістом випусків «С. Д.» є доказом живої й інтенсивної духової творчости та ідейних зусиль Січового Стрілецтва. Дуже тяжкі та невідрадні обставини, серед яких довелося працювати та боротися Січовому Стрілецтву, не дали можливости вповні виявитися дійсному багатству стрілецького духа.
231
[228] Є.Коновалець, у цитованій вище праці, наводить двадцят два різні рішення, постанови, опінії та доручення, видані С. Радою.
232
[229] Ген. Марко Безручко. «Січові Стрільці в боротьбі за державність». Каліш 1932. Це підкреслення ген. М.Безручком існування безпосереднього ідейного зв'язку формації Січових Стрільців – із невмірущою традицією Маківки і інших історичних місць боротьби Українських Січових Стрільців, є заразом одним з доказів єдности формацій УСС і СС.
234
[231] Заарештований та зліквідований большевиками в перших днях після їх приходу до Львова в вересні 1939 р.