Після відступу з Шепетівки, сильно ослаблений Корпус СС продовжав завзяті бої, із наступаючими вперто на захід переважаючими силами ворога. 20 травня заатакували большевики несподівано Крем'янець, де стояв Кіш та воєнний шпиталь СС. Большевики зайняли місто та вбили багато ранених і хворих ССтрільців, що там находилися. В два дні після цього, частини СС розгромили большевиків та відбили Крем'янець.
Большевики далі натискали на захід. Одночасно поляки повели офензиву проти українських військ. Існування української армії було загрожене. В тій критичній ситуації Командування Корпусу СС, щоб рятувати військове майно Армії УНР, дало наказ перейти до наступу на цілому фронті корпусу. В незвичайно удачнім наступі Січові Стрільці 23 травня розбили большевиків, які в поспішнім відвороті евакуювалй Шепетівку. Але, на жаль, наступ треба було припинити внаслідок цілковитого розвалу Північної Групи, якої частини перейшли на бік ворога. Внасдідок безустанного тиску большевиків, СС були змушені відійти на старі позиції в район Крем'янця.
При кінці травня вся Армія УНР переходить у загальний наступ. Січові Стрільці мали завдання охороняти ліве крило груп, які наступали на Проскурів і Жмеринку. Виконуючи це завдання, Січові Стрільці стримували впродовж місяця червня головні наступи большевиків, які бажали в той спосіб спаралізувати акцію українських військ. В тім часі звели Січові Стрільці ряд більших і менших боїв під Салихами, Пузирками, Чорним Островом, Зозулинцями і над р. Случ. Один з тяжчих боїв мали Січові Стрільці під Базалією. Ген. М.Безручко змальовує цей бій так: «24 червня ворог ставить жорстокий опір атакам 1-го полку СС на Базалію… Командир 1-го полку, полк. Іван Рогульський кидається особисто з кінною розвідкою свого полку в атаку і цим урятовує положення. Під ним ранено двічі коня, кілька розвідчиків забито, але цей приклад начальника порива є до атаки весь полк, який із шаленою скорістю атакує ворога під страшним вогнем, збиває його з позиції і на ворожих плечах вискакує за м. Базалію, опановуючи горби на північ від містечка…»
В тому ж часі розгорнувся в різних околицях України сильний повстанчий рух проти большевиків. В районі Теофіполя нав'язали Січові Стрільці контакт з повстанцями, та спільно переслідували ворога.
Також під Чорним Островом відбувся 2 липня великий бій СС з большевиками. На відтинку десяти верстов брали участь в бою всі стрілецькі полки. По обох боках стріляло 40 гармат і 150 скорострілів. Завзятий бій тривав чотири години, але внаслідок глибокого окруження СС мусіли відступити.
10-го липня переформовано Корпус СС у дві дивізії, 10-ту і 11-ту, по три полки піхоти, та з відповідною кількістю гармат. Дотеперішній Корпус СС перемінено на: «Групу Січових Стрільців».
20-го липня обі дивізії СС рішучим протинаступом розбили під Фрамполем большевицьку т. зв. Богунівську бригаду, а в три дні пізніше, знаменито обдуманою Штабом Групи операцією, розгромили цілковито під Карабчиєвом Таращанську бригаду, одну з найсильніших ворожих частин. До рук Січових Стрільців попало 518 полонених, 28 кулеметів, 3 гармати, 40 возів обозу з кіньми та багато військового майна. В цьому бою відзначився особливо кінний дивізіон СС під командою сот. Ф.Бориса, який в останніх двох місяцях показався одною з найкращих частин Групи СС. Ген. М.Безручко, описуючи в своїй праці бойові операції Групи СС від хвилі наступу на Бердичів, згадує кількадесят разів про дивізіон кінноти СС та його визначну участь в боях.
Цей успішний бій СС відсунув загрозу дальших ворожих наступів в напрямі Кам'янця, а рівночасно уможливив концентрацію частин УГАрмії, які перед тижнем перейшли Збруч і скупчилися на невеликій території між Збручем і Смотричем.
В найближчих днях почали об'єднані українські армії загальний наступ в напрямі Проскурова, Жмеринки і Вапнярки, щоб поширити зайнятий ними терен для дальших офензивних операцій. Наступ розпочала Група СС, 26 липня, та після завзятого бою проломила ворожий фронт і переслідувала ворога в наступних днях. 29 липня 10-та дивізія СС і кінний дивізіон СС здобули Чорний Острів, зі значними втратами. Ранений був командант кінного дивізіону сотн. Ф.Борис. Того ж дня здобувають Запорожці і частини УГА Проскурів, при видатній участі авто-дивізіону СС, що ним командував сотн. Михайло Турок, кол. активний член довоєнних Січових Стрільців в Бориславі та пізніший УСС. 30 липня СС осягнули лінію р. Случ.
Після цієї вступної акції, штаб об'єднаних українських армій вирішив розпочати велику офензивну операцію з метою зайняття Києва і всього Правобережжя. Групу СС підчинено ІІ-му Галицькому Корпусові та поставлено на лівому крилі цілого фронту, то є між УГА і польською армією. Команда Групи СС просила Головне Командування змінити цей наказ, та перенести СС на інший відтинок фронту, щоб не допустити до небажаної зустрічі поляків з СС-ми, як галичанами. Цього прохання не узгляднили, і від Чорного Острова, з днем 3 серпня, Група СС іде вперед, як охорона лівого крила армії.
В своєму поході Січові Стрільці переслідують большевиків, та впродовж місяця серпня, після боїв під Красиловом, Вел. Пузирками, Шепетівкою і Соколовом, який кілька разів переходив з рук до рук, доходять до Зв'ягеля, який 20 серпня здобула 10-та дивізія з кінним дивізіоном Бориса.
Під час цього походу стрічалися частини СС кілька разів із більшими і меншими відділами польської кавалерії та вступали з ними в бій. Коди під Зв'ягелем 23 серпня рішався запеклий бій большевиками, поляки наскочили на обоз СС та спричинили замішання на фронті та хвилевий відворот фронтових частин.
Центральні групи Української Армії наступали в тому ж часі в напрямі Києва, який здобули 30 серпня. Світлий тріюмф українських військ не тривав довго. Українські війська здезорієнзані незрозумілим наказом Головного Командування, утримання від ворожих акцій проти денікінців,[238] та необзнайомлені з тереном незнаного їм великого міста, уже на другий день під натиском денікінців відступили з Києва. Залишення столиці України в тому часі було тяжкою невдачею української зброї, яка стала причиною катастрофи наших визвольних змагань.
На цьому місці можна поставити питання: чи можна було заздалегідь передбачити повищу невдачу і поразку українських військ в Києві, та вслід за тим, чи була якась правдоподібна можвість не допустити до цієї поразки. Є це не тільки академічне питання, але є воно зв'язане з деякими моментами історії Січових Стрільців.
Коли Головне Командування вирішило повести офензиву українських військ не на Одесу, а на Київ, тоді Штаб Групи СС і Стрілецька Рада звернулися до нього з пропозицією і проханням, вислати туди Січових Стрільців. Цей внесок узасаднено тим, що Січові Стрільці були знаменито обзнайомлені з тереном столиці та з усіми відносинами в Києві, перебуваючи там три ра3и в різних періодах революції, та орієнтуючися у найменших деталях київського життя. Їх видатна участь і досвід в боях на вулицях Києва давали певну запоруку бойової непохитности на випадок ворожої акції. Досвідчений та енергійний Штаб Групи СС, диспонуючи кількома добрими полками піхоти та більшою кількістю артилерії, мав достаточну силу, щоб відперти усякі спроби усунути їх з Києва.
Головне Командування злегковажило акцію денікінських військ, спрямовуючи на Київ військові частини, які не визнавалися на київськім терені, та уже в моменті зайняття міста допустилися поважних занедбань. Воно не взяло до уваги пропозиції Командування Січових Стрільців, думаючи, що їм, як твердить полк. Є.Коновалець, залежало тільки на честі ввійти першими в Київ.[239]
Немає сумніву, що коли б Січові Стрільці увійшли 30 серпня до Києва, вони були б поводилися рішуче та енергійно, з почуттям повної відповідальности та зрозумінням серйозної ситуації і зовсім певно не думали б у тім грізнім моменті про маніфестації і паради. Вони, на нашу думку, не тільки усунули б тоді московський прапор із Городської Думи, але, що важніше, були б не занедбали подбати про те, щоб не віддати здобутої столиці так легко ворогам, але втримати її враз з іншими частинами українських військ в наших руках.