Історія зв'язала Січових Стрільців нерозлучно з українською революцією та її проводом. Вони стали її невід'ємним чинником. У відношенні СС до державної влади і до вищого командування не існувало ставлення: ми і вони. Зокрема, в ідейно-політичних і національно-державних проблемах, не було між Січовими Стрільцями і проводом української революції ніяких розходжень. Січові Стрільці вповні солідаризувалися з основним національно-державним і соціяльним напрямом політики української влади.
Найбільш істотне значення та головну заслугу Січових Стрільців в новітній добі української історії треба бачити в цьому, що вони були першою військовою формацією, яка була соборницькою і своєю ідеологією, своїм характером та особовим складом. Всеукраїнська, соборницька ідея була покладена в основу організації Січових Стрільців уже при її народженні, та була головним дороговказом в їхній праці і боротьбі.
Галичани були ініціяторами, творцями і першими організаторами Куреня Січових Стрільців. В першому році існування СС тільки вони служили в Курені СС, та в більшості в пізнішому Полку СС. В процесі революції і боротьби СС поповнялися наддніпрянським елементом та перестали бути галицькою формацією. Вони стали всеукраїнською бойовою групою, в якій служили старшини і стрільці з усіх українських земель. Серед них панував всеціло дух соборности, та закріпилася висока свідомість національної єдности і братньої солідарности між синами однієї нації.
Своїм соборницьким, всеукраїнським духом і збройним чином стали Січові Стрільці для майбутніх поколінь найкращим прикладом, як треба розуміти і здійснювати ідею національно-державної соборности українського народу.
Рішальна роля Січового Стрілецтва в українській революції і у визвольних змаганнях українського народу найшла належну оцінку сучасних передових представників української держави.
Зокрема, обидва провідні мужі Української Народної Республіки: Президент Михайло Грушевський і Головний Отаман Симон Петлюра, часто висловлювали Січовим Стрільцям своє щире признання, правдиву вдячність і глибоку пошану за їхню жержвенну службу для України. Бо Січові Сжрільці були усе їх вірною охороною в найкритичніших хвилинах та твердою і певною основою для іх державницьких задумів і плянів. Об'єктивні історики, біографи Грушевського і Пежлюри, не зможуть поминyти тої великої ролі, яку відограли Січові Стрільці в боротьбі за українську державність.
Прем'єр першої української влади і голова Директорії УНР Володимир Винниченко, який тішився особливим довір'ям Січових Стрільців, висловлювався про них з найвищою пошаною, вважаючи іх зразком ідейного та патріотичного війська, беззастережно вірного ідеї Самостійної України. «Таке військо трапляється раз на сотки літ!» – сказав Винниченко, дивлячись на Січового Стрільця, що стояв на варті в своєму залізному шоломі, заквітчаний знаком Червоної Калини, похожий на грізну залізну статую.[250]
Вище подали ми інші вислови Винниченка про Січових Стрільців при нагоді їх активної участи в протигетьманськім повстанні.
Про старшин Січових Стрільців, а особливо про їхній штаб, писав Винниченко: «Це була група молодих, енергічних, до фанатизму й екстази пройнятих національним чуттям людей. Вся вага військових операцій проти гетьманщини лягла на їхні плечі й через те вони вважали себе визволителями України».[251]
Високо оцінив Січових Стрільців військовий міністер Директорії УНР – ген. Михайло Греків, який заявив на засіданні Трудового Конгресу: «Наші вояки не можуть устояти проти російських регулярних відділів. Ми вдягаємо людей, даємо ім гроші, харчі, але вони воювати не хотять. Тільки Січові Стрільці тримаються на фронті».[252]
Цей погляд ген. Грекова потвердив пізніше прем'єр уряду Директорії УНР Ісаак Мазепа, який у своїх спогадах написав такі слова про Січових Стрільців: «На Трудовому Конгресі Греків не перебільшував, коли казав, що Січові Стрільці – це майже єдина надійна частина на нашому фронті. Майже всі наддніпрянські формування в той час розтавали, як сніг, від дезерції, а ті з вояків, що залишилися в армії Директорії, здебільшого панічно відступали перед зовсім нечисленним ворогом. Наддніпрянські частини легше піддавалися впливові большевицької пропаганди. Січові Стрільці були відпорніші до цієї пропаганди, бо були свідоміші національно. Тому вони визначалися більшою боєздатністю в порівнянні з відділами наддніпрянськими».[253]
Товариш міністра військових справ за доби гетьманщини, ген. Лігнау, після перегляду стрілецьких казарм в Білій Церкві і частин Січових Стрільців під час їхньої бойової муштри – був ними захоплений і не вагався пізніше казати, що «Січовому Стрілецтву не дорівнювали навіть найкращі колишні російські частини гвардії мирного часу».[254]
Начальник штабу Корпусу СС, ген. Микола Безручко, який впродовж дев'ятьох місяців, аж до розв'язання формації СС, керував її бойовими операціями, висловив в своїй історичній праці такий погляд про організаційні здібності Січових Стрільців: «Група Січових Стрільців в Українській Армії являлася найкраще зорганізованою частиною тогочасної Української Армії».[255]
Історик української революції, близький співробітник М.Грушевського, Павло Христюк подав таку похвальну характеристику Січових Стрільців. «Січове Стрілецтво було дійсно відданим Українській Державності військом: відважним, хоробрим, сміливим, свідомим своєї цілі, повним самопожертви».[256]
Міністер гетьманської влади Дмитро Дорошенко, коли бачив роззброєних німцями Січових Стрільців після гетьманського перевороту, як вони розходилися із казарм, так писав про той момент: «Боляче мені було дивитися на них, гарні то були хлопці, безмежно віддані українській національній ідеї».[257]
Обмежуємося тільки до тих кількох авторитетних голосів, які вірно висловлюють погляд сучасників та їхню думку про Січове Стрілецтво. Бо така була і загальна тогочасна опінія про них серед загалу українського громадянства, без різниці світогляду і політично-партійної приналежности.
Найщиріші вислови признання і пошани та найкращу оцінку отримали Січові Стрільці в історичному дні проголошення соборности Української Народної Республіки.
Того пам'ятного дня Січове Стрілецтво символізувало Велику Ідею всеукраїнської єдности і суверенної державности, освячену Стрілецькою кров'ю, пролитою на їх бойовому шляху, що почався від перших карпатських боїв в 1914 р., а довершився славною перемогою 18 листопада 1918 р. під Мотовилівкою.
У святочному виданні головного київського щоденника «Україна», що його редагував відомий український письменник Володимир Самійленко, в числі 7, під датою: Київ, середа 22(9) січня 1919 року, була поміщена передова стаття, присвячена цій великій події здійснення державної єдности українського народу.
В тій знаменній статті, що є найкращою інтерпретацією державного акту Соборности та найвірнішим висловом тогочасної публічної опінії українського громадянства про його історичне значення, присвячено також щирі і теплі слова признання синам галицької землі, Січовим Стрільцям, за їх віддану і жертвенну працю для України. Була це, в цьому великому і радісному дні, достойна нагорода для всього Українського Січового Стрілецтва, за його вірно виконаний національний обов'язок.