Цей уступ згаданої статті звучить дослівно так: «Галичина була тим захиствим кутком, тим «Пьємонтом України», де могла зберігтись українська національність і розвинутись українська культура. Коли прийшов час будувати державу, Галичани віддали Україні не тільки свої сили, національну свідомість і европейське знання, а й життя. Галицькі Січові Стрільці – їх роля в українському відродженню неоцінима і перед іменами їх будуть схиляти голову всі українці».[258]
V. ЛЮДИ І ПРОБЛЕМИ
Дух Стрілецької спільноти жив і діяв не тільки внутрі громади УССтрілецтва, в його бойових та позафронтових формаціях. Він формував духову істоту кожного окремого УССтрільця, виховуючи його характер та витискаючи на ньому нестерту печать своїх ідейно-моральних і громадсько-політичних принципів. Надзвичайний вплив внутрішнього ідейно-духового життя Стрілецького колективу позначавея на ментальності і поведінці кожного УССтрільця, якому довелося внаслідок різних обставин перебувати окремо поза організованим УССтрілецтвом, а також тоді, коли воно уже перестало існувати. Зокрема, ідеологічні та морально-громадські звички, набуті під час праці і боротьби серед Стрілецької спільноти, ставали немов другою природою кожного її члена, та керували його поведінкою через ціле життя. Лицарські прикмети вояка, готовість до посвяти, глибоке почуття національних обов'язків та активна і жертвенна суспільна праця супроводили кожного УССтрільця, коли він найшовся поза сферою своєї військової формації.
Для прикладу наведемо кілька характеристичних фактів, які, хоч відокремлені, належать до цілости історичного комплексу визвольних ідей та збройних чинів Українського Січового Стрілецтва.
Спершу подаємо деякі приклади про поведінку та діла деяких УССтрільців, яким довелося одинцем або гуртом втекти з російського полону.
При кінці жовтня 1914 р. попав в Карпатах в російський полон студент львівського університету, УСС, Василь Семець, родом з Турчанщинй. По дорозі до полону він втік і за допомогою своїх знайомих київських студентів (в 1913/14 рр. він жив якийсь час в Києві, де займався організацією таємних гуртків молоді середніх шкіл і студентства) – жив нелегально на Україні та працював в революційних студентських організаціях. Був одним із співробітників підпільної газети «Боротьба». Останній рік до революції жив в Москві, де працював як член нелегальної організації Української Партії Соціялістів Революціонерів. Напередодні революції був заарештований царською владою. Після революції виїхав до Києва як делегат на у становчий З'їзд УПСР. Перебуваючи в Києві, він розвинув надзвичайно живу організаційну діяльність в самому Києві і в селах Київської і Подільської губерній. Стає сталим співробітником часопису «Народня Воля». Зі студентом Олельком Поповичем і іншими організує Студентський Курінь, який боровся пізніше під Крутами. Брав діяльну участь в творенні куреня Січових Стрільців і першого дня боїв з большевиками на вулицях Києва – 29 січня 1918 р. як Січовий Стрілець згинув геройською смертю.[259]
Під час боїв І-го куреня УСС під Болеховом, при кінці травня 1915 р., попали в російський полон м. ін. студенти університету – сотник Осип Букшований і хорунжий Володимир Свідерський. Перевезені до табору полонених в Ташкенті, в Туркестані, після короткого побуту втекли звідтам, незважаючи на загрозу гострих кар. Втекли вони в напрямі перського кордону, проходячи пішки безмежні степові і пустинні простори. Після надзвичайних пригод та тяжкої подорожі дісталися до Персії. Відбувши тут кару кількатижневої в'язниці, перекралися на територію Туреччини, де жили якийсь час серед знаного бойового племени курдів. Потім попали на месопотамський фронт, де билися по турецькій стороні на чолі кількатисячної ватаги курдів. Після багатьох боїв на широкому фронті, яким командував один німецький майор, О.Букшований і В.Свідерський були відзначені за особливу хоробрість бойовими медалями – турецьким півмісяцем та німецьким залізним хрестом. До Коша УСС вернулися обидва через Балкани і Мадярщину восени 1916 року.[260]
Трифон Янів нафтовий робітник і активний член передвоєнної організації Січових Стрільців в Бориславі, дістався в перших днях вересня 1916 р. на Лисоні, як старший десятник УСС, до російського полону. Із вибухом революції він втік із табору полонених над Волгою і прибув до Одеси. Тут стає він провідником і інструктором військової організації молоді «Січ». Її член, Юрій Липа, оповідає: «Ми обсіли його (Янова), як мухи мед: щось чудесного було в тому – перед нами справжній Усусус! Побожно повторювали його кожний вираз… Перше, чого він навчив нас, це було «Ой у лузі червона калина», що сталася нашою улюбленою піснею. Пізніш ми забрались до муштри. старанно вчилися чвіркової системи Усусусів…» Одночасно входить Янів в гурт старшин І-го Гайдамацького Куреня. Як командант сотні бере активну участь в грудні 1917 р. у вуличних боях в Одесі проти большевиків. Відзначився в них особливою енергією та відвагою. Важко ранений лікується в шпиталі та тішиться загальною симпатією українського громадянства Одеси. Сотня Янова стала популярним гніздом «мазепийців». Військові дружини російських офіцерів нападають одної ночі на казарму сотні Янова, яка відбиває наступ при великих втратах для ворога. При протигетьманськім повстанні сотня Янова була авангардом в боротьбі проти московського засилля в Одесі. Коли під натиском французького десанту українські війська на наказ Директорії опустили Одесу, Янів став на чолі групи військ Армії УНР, що почали бльокаду Одеси. Згинув з рук московських офіцерів в Одесі.
Юрій Липа так говорить про Трифона Янова: «Було в нім щось із стихії української і зробив він більше для України, як багато тих, що були коло нього. Гріб його стане серед сотень і тисяч галицьких, вірних гробів, засіяних над нашим морем від Кавказу і Криму аж по Дністер».[261]
Після бою під Потуторами при кінці вересня 1916 р. був полонений студент львівського університету, командант сотні, чотар УСС Агатон Добрянський. Він також втік з полону і опинився аж в Петербурзі. Тут він переховувався з великими труднощами під прибраним прізвищем – Короленко. Завдяки помочі українських студентів, а головно студента техніки Миколи Чечеля, Антон Добрянський перебував таємно в студентських гуртожитках, займаючись революційною пропагандою серед вояків української національности в Петербурзі. В моменті вибуху революції А.Добрянський висунувся на чолове місце серед українських революціонерів та, як знаємо з оповідання М.Чечеля, був діяльний також серед вояцтва Волинського полку, що один із перших підняв повстання проти царату. В дні революції він бував на різних українських військових зборах і виголошував палкі промови та був дуже популярною особою серед українського вояцтва в Петербурзі.[262]
А.Добрянський був також головним організатором величавої маніфестації українського вояцтва в столиці Росії, що відбулася там в Шевченківську річницю 12 березня 1917 р. В поході, яким він проводив, брало участь понад 30 тисяч маніфестантів, головно вояків-українців. Маніфестація зробила величезне враження. Свідок маніфестації, відомий український діяч О.Лотоцький, що перебував стало в Петербурзі, описуючи її, згадує в своїх споминах про А.Добрянського такими славами: «Головним розпорядчиком походу був полонений Агатон Добрянський Короленко, який ще до реводюції утік зі заслання та переховувався в столиці, ховаючись під студентськими ліжками». Про працю коло підготови походу Лотоцький говорить: «Справа то була нелегка, клопітлива, вимагала багато енергії, руху, біганини…»[263]
Кілька років пізніше, після невдачі нашої визвольної боротьби та після розв'язання і ліквідації усіх формацій Українського Січового Стрілецтва, не згас ні на хвилину стрілецький революційний дух. Ті, що перші підняли зброю проти гнобителів українського народу за його визволення, не могли погодитися з думкою про нову, ще тяжчу неволю, що налягла на Україну.
258
[253] Передова стаття. «Україна», політичний, економічний, літературний і науковий часопис. Київ, середа 22(9) січня 1919 р., ч. 7.
259
[254] Посмертна згадка про В.Семця. «Боротьба», щоденна газета, Київ, 19 березня 1918 р., ч. 19.
262
[257] Подано на основі інформацій Миколи Чечеля, відомого діяча УПСР, який товаришував з А.Добрянським, та оповідав нам про нього, перебуваючи в Празі в 1920 р.