Тут треба завважити, що УССтрілецтво ніде і ніколи не зв'язувало своєї традиції із «батальйонами руських стрільців» чи іншими формаціями, організованими в 1848/49 рр., та які були маніфестацією вірности галицьких русинів австрійській владі.[280]
УССтрілецтво передало свою історичну, ідейну і бойову традицію, як цінну спадщину, усьому українському народові. І наш нарід щиро прийняв її, бо з душі полюбив УССтрільців, як своє новітнє, перше українське військо.
Зокрема, під час нашого перебування під польською займанщиною поширився серед широких мас нашого народу, а особливо серед молоді, глибокий культ традиції УССтрілецтва та усіх тих національно-громадських чеснот, які воно створило. Була це найкраща школа національно-державницького виховання, громадської жертвенности і ідейно-політичної характерности. УССтрілецтво було зразком для молодого покоління. Тими символічними, історичними місцями, де цей культ традиції виступав із найвищим, майже релігійним одyшевленням, були могили поляглих на полі бою УССтрільців, а зокрема, два місця найбільших боїв УСС, де находилися масові могили героїв, Маківка і Лисоня.
З найдальших закутків західньо-українських земель, рік-річно плили на Маківку і Лисоню тисячі української молоді, щоб поклонитися славній пам'яті героїв та зачерпнути сили і віри до дальших змагань. Заходом філії Т-ва Охорони воєнних могил в Сколім відбувалися на Маківці величаві всенародні свята з церковними відправами, патріотичними промовами, при участі хорів, та апель поляглих героїв. Щорічне свято на Маківці ставало загальнонаціональною подією. На святі Маківки 4-го серпня 1935 року було дванадцять тисяч учасників.[281] Був це найкращий всенародний плебісцит почувань українського народу, що сказав своє останнє, правдиве слово про славну гору Маківку та про УСС, як про визвольне рідне військо українського народу.
З особливим пієтизмом вшановувала традицію лицарів Червоної Калини, – та пам'ять упавших героїв – Пластова молодь, яка продовжувала плекати ті ж ідеали, для яких жертвенно працювали і за які гинули в боротьбі з ворогом УССтрільці. Стрілецькі могили були для Пластунів джерелом найвищого юнацького ідеалізму, були вимріяним, чудовим місцем, де вони перероджувалися та виковували свій характер і кріпили віру.
Пластун Юрко Старосольський змалював у своїм гарнім нарисі «На Маківці» глибокі враження, які пережили учасники Пластової прогульки «Лісових Чортів», під час свойого побуту на Стрілецькім цвинтарі на Маківці, в 1929 р.:
«Захоплення стиснуло наші горла. Надхнений, світлий образ цминтару… А в очах наших не було смутку, – в них горів дивний вогонь і вони ясно гляділи на понурі хрести… Яке чудове місце на цминтар! Яке інше від усіх, усіх на цілому світі!.. Гнало нас у гору сонце… а додавало сили це дивне враження, яке на кожному робить чарівне слова: «Маківка!..» Сонце сильно похилилося над близьку гору, коли ми верталися на доли. На наших душах так радісно, так легко було, а проте йшли ми мовчки і пісня чомусь не співалася…»[282]
Деякі Пластові організації носили назви зв'язані з традицією УССтрільців, як наприклад, Пластовий курінь «Червоної Калини» в Стрию і інші.
УССтрілецтво дбало про передачу в надійні руки своєї традиції. Цю традицію перебрала стихійно уся українська молодь, але коли прийшлося з певними символічними формами виконати цей важливий акт, то була це Пластова організація, якій припала та честь бути переємником традиції УСС. Головна Рада Братства УСС, як репрезентаційний орган живих ще УСС-ів, окремою грамотою з дати Регенсбург, 20-го червня 1948 р. передала 5-му Куреневі Пластунів-Юнаків ім. Федора Черника обов'язок береження і плекання традиції і легенди лицарів Червоної Калини.
Як вище сказано, крім Пластунів, уся українська молодь перейняла традиції УССтрілецтва і чесно їх береже. Маємо на думці в першій мірі ту нашу молодь, що осталася в Рідному Краю серед найтяжчих відносин та змагається з московським окупантом.
Як свідчать опубліковані різними авторами документи і факти із боротьби Української Повстанської Армії в минулому десятиліттю на західньо-українських землях, традиція УСС була дуже популярною в проводі і серед вояцтва УПА. Дві найбільші Військові Округи УПА зв'язано їхніми назвами із традицією УСС, називаючи ВО в широкім районі Поділля – «Лисоня», а другу велику ВО в Карпатах названо – «Маківка». Один в Карпатах діючий відділ мав назву ім. Вітовського. Також в деяких підпольних публікаціях УПА видно виразні зв'язки з бойовою традицією УССтрілецтва. В підпольнім часописі «Повстанець» ч. 5-6 з 1945 р. в статті М.Дмитренка «Нехай вічна буде слава», автор називає період після першої світової війни, коли наша молодь виховувалася на традиції наших визвольних змагань – часом нашого духового озброєння. Він пише:
«Вислужену зброю україиського партизана і січового стрільця оглядав його син і скоро додумався, що збройні виступи, як найкращнй лік електрнзують смертельно хвору на зневіру націю… А коли прийшла велика пора, оця молодь тисячами ринула в УПА. Батьки тієї молоді робили точнісінько те саме: на Маківці й Лисоні, під Львовом й Києвом… Сучасна генерація не могла бути гіршою від своїх попередників…»[283]
Як відповідь на большевицьке видання львівського комсомолу про п'ятьох визначних героїв російської історії, як Александер Невський, Суворов і інші, в 1948 р. вийшло п'ять випусків серії «Слідами Героїв», між якими один випуск під нагол.: «Федь Черник», у якому змальовано героїчну постать Ф.Черника, в противагу до російської пропаганди.[284]
Велике значення сили традиціоналізму поодиноких груп нації, зокрема військових частин – стверджує Юрій Липа. Він вважає цілу націю сумою різнородних груп з традиціями, на яких будує нація свою силу. Як окремий приклад, він наводить традиціоналізм УСС і говорить: «Ще замало розуміють сучасники, якою великою річчю були вимарш на фронт Легіону УСС в 1914 р., вступ до Києва в 1918 р. синьо– і сіро-жупанників…»[285]
Ця велика і багата спадщина, якою стала для українського народу історична традиція УССтрілецтва, існує як реальний факт. Український народ її прийняв як свою цінність та як навід'ємну частину своєї історичної традиції.
Але усяка традиція мусить бути закріплена в пам'яті нації документами, матеріяльними пам'ятками та науково-історичними літературними творами. Це важливе і відповідальне завдання відносно традиції УССтрілецтва виконала знаменито після закінчення наших визвольних змагань – відома і заслужена видавнича кооператива «Червона Калина» у Львові.
Завдяки глибокому розумінню ваги цієї справи та творчим здібностям і організаційно-видавничому хистові кол. УССтрільців створено в 1921 р. у Львові видавничу кооперативу «Червона Калина», якої завданням було закріплення та збереження всієї нашої визвольної традиції останніх років, а зокрема традиції УССтрілецтва.
Ініціятори і творці задуманого діла виконали вповні своє завдання. Були це члени Управи та Редакції «Червоної Калини»: д-р Степан Шухевич, Осип Навроцький, Петро Постолюк, Лев Лепкий, Роман Купчинський, Богдан Гнатевич, Петро Пасіка і Михайло Матчак, які присвятили тій справі багато праці і знання. Крім них, багато інших кол. УСС-ів та кол. членів інших формацій Української Армії вложили свою працю в це діло.
Протягом 17 років свойого існування, видала «Червона Калина « 17 історичних календарів-альманахів, з цінними статтями і розвідками з періоду наших визвольних змагань, 10 річників щомісячного журналу «Літопис Червоної Калини», з багатим історичним матеріялом, цілий ряд обширних спогадів визначних учасників наших визвольних змагань, кілька монументальних історичних творів із новітньої нашої збройної боротьби, в тому три великі твори з історії УССтрілецтва: О.Думіна, Історія Легіону УСС, Збірник про СС «Золоті Ворота» і Альбом УСС. Видано також цікаві праці із визвольних змагань періоду гетьмана І.Мазепи, джерельний твір про Берестейський мир, знамениту працю Т.Масарика «Нова Европа», великий співанник з нотами з повним репертуаром стрілецьких пісень, та багато інших історичних, публіцистичних, літературних та популярних творів. Ці книжки в десятках тисяч примірників ішли в народні маси.
283
[278] Лев Шанковський. УПА. «Історія українського війська», вид. І.Тиктора, Вінніпег, 1951, стор.641. Л.Шанковський, хоч сам цитує наведений уступ «Повстанця», в якому виразно говориться про Маківку і Лисоню, як про визвольну традицію УПА, і також у власнім коментарі стверджує те саме, – то не зважаючи на це, кілька рядків далі, він всупереч по вищому означає період нашої визвольної боротьби – роками 1917-1920 і в той спосіб, може несвідомо, виключає Маківку і Лисоню із історичного комплексу наших визвольних змагань.