Демонологія дослівно означає «вчення про демонів». В описах демонології різних народів прийнято подавати персонажів міфів, переказів, вірувань, які не є богами І займають нижче в порівнянні з ними становище.
У зв’язку з фактичним двоєвір’ям українців не зовсім чітким є поняття Нечистої Сили, оскільки з прийняттям офіційної християнської віри давні боги й духи перейшли в розряд неофіційних (поганських, селянських, бабських забобонів тощо), а церква визнала їх «нечистою силою». Ось як про це пише Митрополит Іларіон у своїй праці «Дохристиянські вірування українського народу»: «Християнство в надприродні сили внесло певну систему. З бігом часу на чолі всіх злих сил став чорт, що тепер став зватися дияволом, сатаною чи демоном, і йому помалу підпорядкувалися всі інші сили: володарі хатні й природи та шкідники життя – усі вони стали зватися бісами, і всі вони за Християнства перейшли в силу злу, нечисту»11.
Звичайно, простий народ ніколи не прагнув заглиблюватися в суть християнських догм, але сильна повага до традицій примусила його не тільки виконувати всі обряди християнської церкви, але й зберегти чимало того, що церква засуджувала, з чим вела постійну боротьбу.
Чорт – антпропоморфна істота, вкрита чорною шерстю, з рогами, хвостом і копитами. Образ Чорта має дохристиянське походження, але пізніше він перебрав на себе всі негативні риси християнського Диявола (Сатани) як противника Бога, володаря пекла, натхненника відьом на землі. Якими стихіями завідував Чорт у дохристиянські часи, важко встановити. Ще в XVII ст. його уявляли дещо інакше, ніж нам видається тепер: «Кудес, Кудесник – чорт или чаровник» – писав Памво Беринда у своєму «Лексиконі» (1627). Отже, маємо три синоніми, до яких, напевно, можемо додати інші, якщо не ідентичні, то близькі за функціями: чаклун, відун, відьмак, характерник та ін. Українці, як відомо, без особливих мук сумління часто зверталися до послуг чарівника, не вбачаючи в тому великого гріха. Вірогідно, вже під впливом церкви виробилися уявлення про те, що Чорт за послуги відбирає у людини душу. Чорт так само смертний, як і людина, його часто вбиває блискавка, тому під час громовиці він ховається за дерева, хати, за людину. Іноді стріла Іллі-пророка вбиває разом із Чортом і людину. Тому ставлення християн до вбитих блискавкою неоднозначне. Давніші погляди на вражених блискавкою лишилися в кавказьких народів: така людина в них вважається обранцем неба, святим.
Образ Чорта в українській міфології докладно описаний, але залишається малодослідженим, особливо щодо його походження.
Домовик – образ, що походить, вірогідно, від культу предка і домашнього вогнища. Не дарма він живе за піччю або під порогом хати. Домовик невидимий, але іноді він показується маленьким дітям, його перевозять у нову хату, щоб охороняв родину. Іноді Домовик душить сплячу людину, навалюючись на неї: тоді треба спитати: «на добро чи на їло?» Якщо він теплий – на добро, якщо холодний – віщує хворобу. Залишившись у хаті, з якої вибралися господарі, Домовик починає шкодити новим господарям: стукає вночі, розкидає речі. Таке ж відбувається, якщо до хати випадково впустять чужого Домовика. Коли родина живе в злагоді зі своїм Домовиком, він навіть намагається допомагати по господарству. Іноді Домовик має Доманю (Домасю, Домаху, Домцю), що означає «пані, господиня дому». Вона іноді допомагає жінкам npactH. Домовики люблять домашніх тварин, особливо кішку й козу, але бояться сороки.
Лісовик – дух лісу, дикий чоловік, пастух, який випасає лісову худобу: оленів, ведмедів, вовків, зайців. Тому справжні пастухи укладають з Лісовиком угоду, приносячн йому жертву у вигляді яйця або печнва із житнього борошна, яку кладуть на лісовому перехресті чи на галявині. Тоді худобу не будуть забирати дикі звірі. Пізнати Лісовика можна з того, що він при всій схожості з чоловіком не має тіні. Він любить пожартувати з людиною, завівши далеко в ліс і сплутавши дорогу. Щоб вибратися, людині треба вивернути навиворіт сорочку або вдягнути черевики не на ту ногу – тоді повернеться пам’ять. Лісовик боїться також солі, вогню і липового поліна. Проте значної шкоди людині він не робить, навпаки, під опікою Лісовика її не чіпає жоден дикий звір у лісі. Ідентичний з Лісовиком карпатський Чугайстер, який примушує чоловіка танцювати, граючи йому на сопілці. Образи Лісовика і Чугайстера близькі до грецького Пана, волохатого, козлоногого і рогатого, який опікується лісами, полями, стадами, грає на сопілці. В російській міфології йому відповідає Лєший, котрий однак значно ближчий до тюркського Шуралі.