Доля ідентична римській фортуні, яка первісно вважалася богинею урожаю, материнства і жінок, і лише пізніше стала богинею долі, щасливого випадку.
Порівняльно-історичний аналіз основних міфологічних сюжетів переконує, шо при всій їхній різноманітності міфи народів світу мають багато спільних рис, тем і мотивів. Тобто, можна зробити висновок, що всі міфологічні системи і окремі уривки міфів є залишками чи не єдиного джерела, даного людству у спадщину з незапам’ятних часів.
За тематикою міфи можна поділити на кілька циклів:
космогонічні – про походження життя (сотворіння світу);
антропогонічні – про створення людини;
тотемічні – про тотемічних предків окремих племен, в основі яких лежать фантастичні уявлення про походження племені від певних тварин;
теогонічні – про походження богів;
календарні – про річні цикли природи та обряди, пов’язані зі зміною пір року І господарською діяльністю;
есхатологічні – про потойбічний світ та передбачення майбутнього;
історичні або культово-біографічні – про життєві випробування і діяння окремих героїв (тобто перехідні від опису міфічних божеств до подвигів героїв-людей).
Часто названі теми тісно перепліталися. Наприклад, розповіді про сотворіння світу обов’язково пов’язані з діяннями божеств, а в міфах про добування вогню персонажами виступають як боги, так і люди. Характерно, що космогонічні міфи, якими так багата українська міфологія. є ознакою високого рівня культурного розвитку народу. У культурно відсталих народів космогонічних міфів майже немає, а натомість – мотиви перетворення одних речей в інші, тварин у людей тощо. Міфологія – своєрідна система фантастичних уявлень людини про навколишній світ.
Цілісність української міфологічної системи була зруйнована в період суспільної християнізації українського суспільства. Власне українських міфологічних текстів до нас не дійшло. Тому нині можлива лише наукова реконструкція основних елементів цієї системи на основі вторинних джерел, літописів, творів давнього часу, позначених християнським світоглядом їх авторів, а також фольклорних творів і матеріальних пам’яток (мистецтва виробів стародавньої доби).
Мабуть, найбільше залишків міфологічних сюжетів українці зберегли в своїх обрядах, звичаях: колядках, щедрівках веснянках, купальських піснях, замовляннях, забобонах тощо. Меншу вартість для вивчення міфології мають казки, бо в них навіть за наявності міфологічного елемента може бути багато побічного, побутового, християнського чи то просто жартівливого забарвлення. За висловом Івана Нечуя-Левицького «будувати на казках давню міфологію, все одно що писати історію якого-небудь народу на основі історичних романів»12. Хоча, звичайно казки є цінним фольклорним матеріалом і яскравим виявом національного світосприйняття, забарвленого його життєвою філософією.
Одним з найархаїчніших міфів є міф про сотворения світу, який зберігся в лемківській космогонічній колядці: серед моря ріс явір, на якому три голуби радилися як світ «сновати». З піску хотіли створити Землю, з золотого каменю – «ясне Небонько», на якому засяє і «світле сонечко» і «ясен місячик», і «дрібні звіздочки». Подібні сюжети є в інших варіантах колядок. Як бачимо, сюжет ще не позначений пізнішими нашаруваннями на зразок сотворения світу Богом та Сатанаїлом. Хоча і в християнському міфі наявний момент пірнання у морські глибини, тільки тут замість птахів пірнає за наказом Бога Сатанаїл і після спроби обдурити Господа плюється горами і скелями. Порушена гармонія, естетичність міфа, його поетична чистота заплямована діями Сатанаїла. Те ж саме бачимо і в християнських міфах про сотворения людини.13