Адам Бременський в «Історії», написаній перед 1076 р. подав перелік західно-слов’янських племен. Серед них – могутнє плем’я ретаріїв, столицею яких було місто Ретра. Найголовнішим божеством у них був Радегост (як і в лютичів), статуя якого була виготовлена із щирого золота та інших коштовностей. У цій же праці згадується і наш Київ («Хіве в Русі»), який «є суперником скиптру Костянтинополя.
Опис одного храму прибалтійських слов’ян подав АлМасуді: «Святиня була побудована з червоного коралу та зеленого смарагду. Посередині святині був великий купол (баня). У святині стояв образ Бога. Руки, ноги і голова його були створені з дорогоцінного каміння чотирьох родів: із зеленого хризоліту, червоного яхонту, жовтого сердоліку та білого кришталю. А голова його була з червоного золота. Біля образу Бога стояв образ білявої дівчини, що приносить йому жертву – квіти. Ця святиня була присвячена якомусь мудрецеві, що був у них за давнього часу» («Золоті луги»). Ал Масуді також писав і про те, що храм мав отвори в покрівлі та надбудовах, зроблені для спостереження за сходом сонця, а також про чудовий милозвучний спів, який вразив чужоземних мандрівників.
Найдавніші храми, як бачимо, будувалися з дерева, яке давало широкі можливості майстрам-різьбярам для втілення найскладніших орнаментів, знаків, написів тощо. Дерево – споконвічний символ рослинної сили – мало ще й сакральне значення для побудови святилищ. Статуя Світовида в Арконі була виготовлена з кількох порід священного дерева.
Вдома слов’яни мали своїх домашніх ідолів, дерев’яні скульптури яких ставили на спеціальних кутових поличках – божницях, які успадкували й християни для своїх ікон. Подекуди на Гуцульщині ше збереглися й нині фігурки Домовичків, які вони називають Дідами або Предками.
З часом дерев’яна церковна архітектура була витіснена міцйшим матеріалом – каменем, проте первісна форма храмів залишилася типовою – слов’янською Але чотирикутна в плані церква увінчувалася вже не одним, а кількома куполами (банями). Проте довгий час поруч із кам’яним церковним будівництвом співіснували дерев’яні церкви (особливо в Західній Україні).
Цінним пам’ятником традиційної руської віри є Бушівське святилище, відкрите в Ямпільському районі на Вінниччині в 1884 р. Його цінність посилюється тим, шо тут відкриті й розшифровані написи, вирізьблені на вапнякових брилах. Це імена богів Перуна, Хорса, князів Олега та Ігоря, а також ім’я жерця. Ці написи були прочитані в 1961 р. відомим українським вченим Валентином Даниленком. Вважають, що вони зроблені абеткою, близькою до глаголиці, але дуже індивідуалізованим почерком. Бушівський храм був збудований з каменю, вкритий дубовим гонтом. Він мав два яруси – наземна й підземна частини сполучалися печерами. Тут знайдені керамічні ритуальні чаші. Єдиною неушкодженою деталлю храму є кам’яна брила із зображенням сцени жертвоприношення: зліва священне дерево, на якому сидить півень (символ сонячного світанку), під деревом стоїть на колінах жрець, піднявши вгору ритуальну чашу; справа – постать священного оленя. Вірогідно, в жертву богам приноситься оленяче молоко. Саме на цьому рельєфі зберігся повний напис: «Аз есмь Миробог, жрец Ольгов». Рельєф виготовлений дуже майстерно в майже реалістичній манері, хоча, відшліфований часом, трохи втратив чіткість. Цей портрет волхва – рідкісне зображення служителя традиційного українського культу.
Визначною пам’яткою традиційної культової скульптури є також ідол Світовида, знайдений у 1848 р. в річці Збруч біля села Личківці на Тернопільщині. Нині сама статуя зберігається в Краківському археологічному музеї, а її копії – в Києві та Москві. Кумир, названий Збруцьким ідолом, має багату символіку цілого пантеону.
Відшліфований впродовж кількох століть водою, він уже втратив чіткість деяких знаків, тому не завжди різними вченими читається однаково. На думку вчених, ідол має зображення п’яти богів: Мокоші, Лади, Перуна, Дажбога й Велеса. Чотиригранна й триярусна статуя поділена на 12 сфер. Верхній ярус (небесний) – це чотири обличчя богів під однією шапкою. Мокоша тримає в руках ритуальний ріг. Лада – обручку, під Перуном – зображення коня та зброї (меча чи шаблі), Дажбог має солярний знак у вигляді кола з шістьма спицями (колесо). Другий ярус – світ людей: тут бачимо своєрідний хоровод, який можна помітити, тільки обійшовши навколо всієї статуї (по одному з чотирьох з розведеними в різні боки руками на кожній з чотирьох граней). Це ритуал, присвячений богам, який здійснюють земні істоти. Нижній ярус – триликий Велес (на трьох гранях статуї), що стоїть на колінах, тримаючи інші світи. Остання дванадцята сфера порожня – тут немає ніяких зображень (спина Велеса?). Всі три обличчя Велеса зображені з вусами.