Чи не найпершою згадкою про християнізацію на нашій землі є повідомлення Квінта Тертулліана (близько 160 – 222 рр.), де сказано про охрещення скіфів та сарматів. Вірогідно, тут може йти мова лише про окремих представників цього народу, і аж ніяк не про весь народ. Серед перших християн Русі можемо з повною достовірністю назвати скіфа Діонісія Малого, якого було взято в полон до Візантії, де він згодом став ігуменом монастиря і прославився своєю мудрістю. Діонісій названий Малйм, щоб не було плутанини з міфічним Діонісієм Ареопагітом. Діонісій Малий вів таблицю пасхальних циклів Кирила Александрійського, шо охоплювала період з 437 по 531 роки. Він також зібрав звід канонів (кількасот), папських декретів і соборних актів, відомих під назвою «Діонісіана».
Цікавим е повідомлення Іоанна із Нікіу про охрещений князя Кия, якого візантійські джерела називали Кувратом: «Куврат, князь гуннів і племінник Орхана, в молодості був охрещений і виховувався в Костянтннополі в надрах християнства»32. Це написано в VII ст.
На думку Михайла Брайчевського, такий факт був не тільки можливим, але й закономірним.
Вірогідно швидше охрешувалися вихідці з нашої землі, котрі перебували у Візантії, де їх змушували до цього обставини. Місіонери ж, котрі їхали в Русь проповідувати віру Христову, як, правило, отримували поразку. Так, місіонер святий Колумбан в VI ст. відвідав Скіфію-Русь і намагався навернути цей народ до християнської віри. Він був розчарований і розгніваний, побачивши, що скіфи непогано обізнані з основними положеннями християнства і насміхалися з нього, особливо дошкульно висміюючи свято Осла, на якому Ісус в’їжджав у Єрусалим (запроваджене в 590 р., але не знайшло поширення і зникло). Колумбан, повернувшись з Борисфену, казав, що цей народ легше умертвити, ніж переконати, шо їхня рідна батьківська віра недостойна. Можливо, саме як відповідь на такі намагання чужинців і з’явилася в Україні приказка: «Нащо нам чужого бога – свій стоїть коло порога». Та якщо простий парод міцно тримався своєї рідної віри, то верхівка суспільства (князівство, боярство, дружинники) часто опинялася в скрутному становищі і отримувала поразку в дипломатичних переговорах через своє неприйняття чужої християнської віри, адже майже всі міжнародні угоди вимагали присяги о церквах чи біля святинь. Тому князі й давали дозвіл на будівництво в Русі християнських церков, які відвідували переважно іноземні посли, купці, охрещені дружинники-варяги.
Проте, не тільки в Русі будувалися християнські храми, у Візантії були святилища руських богів Велеса й Перуна, де молилися і присягалися наші воїни, посли й купці, котрі перебували на чужині. Отже, таким був закон міжнародних відносин того часу. Тому наявність християнських церков в руських землях того часу не слід вважати ознакою християнізації руського народу. Про одну з таких церков довідуємося з «Повісті врем’яних літ», де під роком 945 вміщено запис про церкву святого Іллі, «що є над ручаєм в кінці Пасинчої Бесіди, бо це була соборна церква, а багато варягів і хозар були християнами»33. Літописець сам пояснив, навіщо була збудована ця церква. Проте назва Пасинча Бесіда викликала багато дискусій в колах істориків. Висловлювалися припущення, що пасинками називалася частина дружинників, від яких названа Бесіда. Але цікаво було б дізнатися, що ж таке сама Бесіда. Припускають, що це сторожовий пост на ріці (варіант назви Постніча Бесіда). Можливо, це була якась споруда у вигляді альтанки (бесідки), яку швидше можна було б визнати традиційною культовою будівлею. Тим більше, що назва її співзвучна з бесами, бісами (волхвами чи кумирами). Будова давніх храмів також нагадує форму альтанки – кілька стовпів під дахом, лави для співбесідників.
У 860 р., на думку Михайла Брайчевського, був охрещений князь Аскольд. Візантійські джерела повідомляють, що імператор Василь 1 Македонин уклав угоду з Київською Руссю з умовою, шо руси приймуть хрещення.
Охрещення княгині Ольги довгий час датували 954 р., хоча є достатньо аргументів на користь більш ранньої дати. Ольга могла бути охрещена разом зі своїм чоловіком князем Ігорем в 944 р., після його походу на Візантію, тобто до трагічних подій в древлянській землі. Смерть Ігоря могла бути спровокована саме його охрещенням, в якому дружинники вбачали віровідступництвом.34 Про те, що частина русів була охрещена в 944 р., записано в договорі Ігоря з греками: «Ми ж, скільки нас охрестилося, клялися церквою святого Іллі»35.