В останні роки життя Ольга, як повідомляє Літописець, жила скромно, як княгиня-вдова, бабуся своїх онуків. Напевно, вона вже не була активною державною діячкою і аж ніяк не «вранішньою зорею християнства» – такий ореол вона отримала пізніше. Можливо, в душі Ольга переживала глибоку трагедію й хотіла, щоб хоч онуки її сприйняли християнське вчення. Чи не ці сподівання вона покладала на єпископа Адальберта? Олександра Єфнменко, не зазначаючи джерел, писала про те, шо Ярополк (син Святослава) був охрещений якимось католицьким місіонером39. Можливо, це і був Адальберт. Сучасні історики погоджуються з фактом охрещення Ярополка, мотивуючи його тим, – що його мати, угорська принцеса, мала б бути християнкою. Жінка Ярополка – грекиня, колишня черниця, християнка. Вірогідно, всі три жінки (в т. ч. бабуся Ольга) прагнули охрестити Ярополка.
Дещо дивним видається літописне повідомлення 1044 р.: «Викопані були два князі, Ярополк і Олег, син Святослава. 1 охрестили кості їх, і положили їх у церкві святої Богородиці у Володимирі»40. Цей запис про свято, татський акт нащадків часто ставить під сумнів християнство Ярополка. Михайло Брайчевськнй пише, що християнська практика не знала обряду охрещення покійних: прилучення до Христа мусило здійснюватися тільки за умови свідомого волевиявлення. Питання це. як гадає історик, може мати тільки одну відповідь – «зіпсованість тексту»41.
Але наведемо ще один факт із пізнішої історії. У 1636 р. подібне святотатство вчинила фанатична католичка Анна-Алоїза Острозька із кістками свого батька князя Олександра Острозького, який за життя був православним. В ніч зі Страсної П’ятниці на Суботу вдерлась у церкву, де стояли гробниці роду Острозьких, наказала єзуїтам відкрити домовину і перехрестити прах. В Ост. розькому літописі є запис про це: «А княжна кості перемила, золками пахущмми переклала. Єзуїти крестили во свою віру кості і водою покропили і ім’я перемінили Станіславом.42
Вірогідно, і в XI ст., коли вже був очевидним розкол між римською і грецькою церквами, могло статися подібне, адже Ярополк був охрещений римокатолицьким священиком, тому й хрестили кості, бо переносили гробниці до православного храму. Перезаховаиня ж могло здійснитися тільки в тому разі, якщо покійний був похований не за язичницьким обрядом спалення, а за християмським – закопуванням в землю.
Ольга померла в 969 р. й була похована як християнка. 1007 р. її гробниця була перенесена в Десятинну церкву і перебувала там до монгольського нашестя, під час якого, вірогідно, була пограбована.
Святослав, цей останній язичницький князь Русі-України, прожив своє коротке життя в постійних походах і боях, зберігаючи свою рідну віру.
Молодший син Святослава Володимир захопив Київський стіл, вийшовши переможцем у братовбивчій війні. Суперечливість його вчинків і діянь, а також історичні факти не дають змоги з повним правом назвати його ні останнім язичницьким, ні першим християнським князем. У 980 р. він збудував пантеон рідновірських богів на Перуновій горі, який сам же через вісім років наказав зруйнувати. Перехід Володимира до християнства е не тільки зрадою традиційної предківської віри, але й своєрідною капітуляцією перед Візантією, свідченням ідейної поразки. Що штовхало наших князів на пошуки іншої (чужої) віри – багатьма істориками вирішується не досить переконливо. Основні міркування зводяться переважно до того, що нібито то стара віра вже віджила своє, була примітивною, не задовольняла потреб класового суспільства тощо. Такі пояснення видаються нині спрощеними. Відомо, що в західних слов’ян традиційна віра протрималася ще принаймні два століття, поки не були насильно винищені святині й волхви. Нині відомі факти, що народи, котрі зберегли свої традиційні вірування, аж ніяк не назвеш відсталими чи некультурними (частина населення Америки, Австралії, Китаю, Африки, Японії та ін.).
Маловідомим е факт впровадження в Русі ісламу, про який писав арабський письменник Ал-Марвазі: «...в місяці трьохсотого року, коли вони (руси) навернулись до християнства, релігія притупила їхні мечі й віра зачинила їм двері заняття, і повернулися вони до трудового життя й бідності, і скоротилися у них засоби для існування.
Тоді захотіли вони стати мусульманами, щоб дозволений їм був напад і священна війна і повернення до того, що було раніше.