Повернення до традиційної віри – нині є нелегкою справою. Зараз важко відновити знищену культуру. Та й не може бути в історії такої реставрації чи ретроспективного повернення у минуле. Проте безперечно одне – нині всі народи повертаються до природнього існування на Землі. Збагнувши, якими можуть бути наслідки безаастережного споживацького ставлення до природних багатств, людство починає розуміти глибокий зміст вірувань своїх предків, спрямованих на гармонізацію душі й тіла, людини й космосу.
Громади рідновірів, ще малочисельні, мають два напрямки. Послідовники вчення Лева Силенка вважають, що є один істинний бог українців – Дажбог. Учні професора Володимира Шаяна визнають усіх прадавніх українських Богів. Дослідження й збереження найдавніших обрядів, звичаїв, ритуалів, пісень, танців, міфології, народної мудрості обома рідновірськими напрямками має величезне значення для української культури. Крім того, Українська автокефальна православна церква не тільки не забороняє, але й впроваджує в свою обрядовість елементи рідновір’я: колядки, щедрівки, веснянки, Великодні поминальні ритуали, Купальські вогнища та ін. Чи зможе вона в майбутньому позбутися чужих єврейських молитов і символів, і повернутися до органічної традиційної віри?
Поняття Бога в кожного народу своє. Хоча незаперечною є істина, що Бог для всіх – один. Для вас – це сус Христос, для вашого сусіди – Дажбог, для когось іншого – Будда чи Магомет або щось на зразок Природи чи Абсолютного розуму. І це цілком природно, Прояви божественної сили, незбагненність буття завжди хвилюють людство, збуджують його уяву й прагнення до пізнання істини. Тому спід бути терпимими до віросповіддання інших людей, адже всяка віра має на меті вдосконалення людини. Природність віри, її відповідність геокультурі народу має величезне значення для його ментальності, духовної зрілості і навіть історичного розвитку. Віровідступництво, прийняття чужої віри завжди засуджувалося в народі. Фактичне двовір’я українців, яке має тисячолітню історію, переконливо свідчить про феноменальну живучість народних традицій, які ми мусимо відродити і зберегти.
КОЛО СВАРОЖЕ
(Український язичницький календар)
І ті свята –
Перше Коляді».
1 друге – Ярь,
І Красна Гора.
І Овсяна
Велика і Мала...
А Богів купільте
І Даждя шануйте.
Влес Книга
Людина має жити синхронно з вібраціями космосу, як ритмічний організм. Свята чергуються з періодами буденної праці. Хаотичність, невпорядкованість життя руйнує тіло і душу. Всі свята Кола Сварога покликані гармонізувати тілесну і духовну сутність людини з божественними космічними ритмами природи, Бога. Святкові обряди, узгоджені з річними фазами небесних світил, розвивають і зміцнюють добрі, корисні природні сили і нейтралізують шкідливі ворожі енергії. Тому в старі часи кожен обряд здійснювався тільки у певний, строго визначений старійшинами, волхвами, жерцями, час Кола Сварога (Зодіаку, річного календаря).
Предки українців святкували вісім головних Сварожих свят: Різдво Божича, Колодій, Великдень, Зільник (Трійця, Русалії), Купайло, Боги-Спаси, Свято Врожаю (осіннє рівнодення), Калиту. Між цими Великими святами були менші, але важливі свята: Місяця, Дани, Громниці, Пташине свято, Велеса, Вербиці, Ярила, Радуниці, Рахманського Великодня, Лади, Симаргла, Перуна, Весілля Свічки (Комина), Рожаниць, Мокоші, Свято Плуга, Свято Рода та інші.
Праукраїнський календар відповідав фазам небесних світил: Місяця і Сонця. Кожен місяць цього календаря має чотири тижні (фази Місяця), тобто 28 – 29 днів. Це є причиною періодичної появи тринадцятимісячних років, які чергуються з дванадцятимісячними роками. Тому рідновірські свята щороку можуть змінювати дату.
Вважаючи юліанський календар як такий, що не відповідає астрономічному стану Космосу, всі, зафіксовані в XIX ст. дати свят слід перенести на григоріанський стиль, без змін, але врахувати астрономічні особливості (Молодика, Повні, Сонцестояння і Рівнодення). Таким чином можливо встановити’дату народновірського свята.
Пропонована реконструкція язичницького календаря відповідає Сварожому Колу 1994 року, тобто від 1 березня 1994 р.
до 28 лютого 1995 р.
ПРАСЛОВ’ЯНСЬКИЙ ІМЕНОСЛОВ
Ім’я людини – це юридично зафіксоване слово для ідентифікації особи. Появу імен прийнято відносити до часів, коли почала складатися мова неандерталців. Кожен народ протягом тисячоліть виробив свої власні імена, в яких відобразилася його духовна культура, характер і світогляд. Свій іменослов мали й українці.