Проте, з прийняттям християнства в Україні, як і в інших слов’янських країнах, почали впроваджувати грецькі, римські та єврейські імена. Найбільше цьому сприяли попи, які при хрещенні намагалися дати дитині якомога незрозуміліше чужомовне ім’я, яке було важко вимовити й запам’ятати. Тому українці намагалися надати таким іменам власного фонетичного і морфологічного вигляду, наприклад: Прокофій – Прокіп, Ігнатій – Гнат, Василій – Василь. Василько, Даниїл – Данило, Юрій – Юрко, Павел – Павло, Дмитрій – Дмитро та подібні.
Поступово християнські імена витіснили прадавні українські: Добриня, Будило, Божко, Радомир, Дана, Купава, Світогора та ін. Ще кілька століть після християнізації рідновірські імена були в активному вжитку поруч із християнськими.
Книжник XVI ст. так описує вибір імені для дитини: «Первых родов и времен челевеци... до некоего времени даяху детем своим имена, якоже отец или мати отрочати изволит: или от взора и естества детища, или от времене, или от вещи, или от притчи... Такожде и словяне прежде крещения их даяху имена детям сице: Богдан, Важен, Первой, Второй, Любим и ина таковы»62
Чимало прадавніх українських імен, які попи називали «неканонічними», донесли до нас берестяні грамоти: Вишена, Щедра, Ждан, Вешняк, Мовчун та ін. З XIV ст. почалося поступове переслідування язичницьких імен, але народ не перестав називати своїх дітей рідними іменами. Тому майже кожен українець мав два імені: одне рідне, котре за традицією давали батьки, друге – церковне, яке давав піп при хрещенні. Про це знаходимо багато свідчень в документах: «князь Михайло, зовомий Святололк», «ім’я йому крестное Яков, а мирское – Творимир» тощо.
З часом християнське ім’я стало головним, а народне збереглося в якості прізвища: Трнгуб, Хмара, Гопко, Богород та подібні.
В цьому словничку подані праслав’янські імена, зафіксовані в писемних джерелах XI – XVI ст. Це переважно українські, чеські, болгарські, сербські, хорватські, польські імена. В давні часи, коли слов’яни мали тісні племінні зв’язки, їхні імена були спільними для всього слов’янського світу (відрізнялися хіба що фонетично). На жаль, жіночих імен в літописах і грамотах збереглося менше, ніж чоловічих.
Маємо надію, що з відродженням нації повернеться традиція називати своїх дітей рідннмн українськими іменами, якими називали батьки (а не попи) тисячу й більше років тому.
Власне ім’я – то не порожній звук: в ньому пам’ять поколінь, неоціненна і непереможна спадщина минулого, яку ми маємо передати своїм нащадкам.
«Православ’я» –
Громада Українських Язичників
створена в Києві 1993 р.
МЕТА І ЗАВДАННЯ ГРОМАДИ
УКРАЇНСЬКИХ ЯЗИЧНИКІВ
1. Використовуючи ретроспективний метод, на базі документального матеріалу здійснювати реконструкцію язичницької віри та її обрядів, що збереглися фрагментарно.
2. Оскільки міфологічні уявлення українців, виробляючись в народному середовищі, як правило, шліфувалися в колі жерців, волхвів, релігійних мислителів старого часу. Українські Язичники створюють ГРУПУ СПОДВИЖНИКІВ, яка науково опрацьовує і відновлює старі рідновірські обряди, використовуючи переважно АВТЕНТИЧНІ молитви, співи, замовляння, обереги, магічні ритуальні дії, спрямовані до повернення добробуту Української держави і її народу, підняття ДУХУ НАЦІЇ.
3. Взявши до уваги еволюцію українського язичництва, його періодичне оновлення (навіть протягом останнього тисячоліття), Українські Язичники прагнуть підняти на новий ТЕОЛОГІЧНИЙ рівень прадідівську віру.
Українські Язичники мають своє СВЯТЕ ПИСЬМО (віровчення) – ВОЛХОВНИК.
Адреса: Київ-65, вул. Героїв Севастополя, № 22,
РЦБ, Громада «Православ’я»
Книга вилана за підтримки Об’єднання Рідновірів України
02222 Київ-222 просп. Маяковського-45, а/с-89
тел: 8-094-924-74-75; 8(044) 360-04-75; 8-066-62-666-25.
Увага!
При Об’єднанні Рідновірів діє відділ
«Книга потою», де за попередньою оплатою
можна придбати язичницьку, історичну та патріотичну літературу.
Довідки за телефонами:
8-094-924-74-75;
8-066-62-666-25,
8(044) 360-04-75.
Emaiclass="underline" devi@voliacable.com
1 Біблія. Євангеліє від Матвія: 5.43.