Вшанування вогню поширене в Україні у багатьох весняних та літніх ритуалах, зокрема, пов’язаних зі шлюбом та очищенням.
Дажбог (Даждьбог). Сонячний Бог, якому поклонявся весь слов’янський світ, має прозору назву: даждь – «дай» і бог – близьке до «багатство», тобто дослівно Даждьбог – податель добра, багатства. У південних слов’ян аналогічне божество мало назву Дабог, Дайбог. В українській обрядовій поезії знайдемо безліч звертань типу: «Ой дай, Боже» , або «Дай, Боже, дай), які ряд вчених вважають первісним язичницьким «Ой, Дажбоже!»4.
У філософському розумінні Дажбог – датель буття, тобто духа і матерії, які є близнюками. Хоча Дажбог цілком пов’язаний з небом, сонцем, як син Сварога, він також е і богом земного достатку, що символізується врожаєм жита і пшениці. Тому певний час серед науковців була поширена думка про Дажбога (Даждьбога) як бога дощу,’але вона не дістала широкої підтримки. За своїм значенням і сонце, і дощ у рівній мірі впливають на врожай, тому відкинути цю думку зовсім було б неправомірно: в українській міфології лише поєднання двох начал – небесного вогню і небесної вологи – дає життєдайне зерно.
Найархаїчніші обряди і молитви до Дажбога пов’язані з проханням багатого врожаю. Під час жнив жрець підіймав над головою чашу, наповнену зерном, і проказував молитву: «Господи, ти, котрий даєш нам їжуї Дай тепер нам її в повній мірі». Вірогідно, ця молитва вже зазнала пізніших нашарувань, проте, не виключено, що до неї близьке християнське «Отче наш»: «...хліб наш насущний дай нам сьогодні». Безперечно, що найбільше звернень до Дажбога було пов’язане саме з хліборобськими обрядами. Його ім’я збереглося в своїй стародавній формі в деяких обрядових піснях:
Не сам же я вийшов.
Да ж бог мене вислав
З правої ручейки
І Ключики видав.»
(веснянка, мова соловейка)5
Або:
Там здибавсь князь Із Дажбогом. рано рано.
Там здибався князь із Дажбогом, ранесенько.
(весільна)6
У новорічних обрядах, що дожили до наших днів, зберігається Дідух – останній сніп жита, який заносять до хати і вважають священним, використовуючи як обрядовий символ. Дідух – це Дух поля. Житній дух, Дух Дажбога, який по праву вважався Богом життя. Є народне повір’я, шо жниця, яка зав’язувала останній сніп жита, повинна була цього року народити дитину. Зав’язування снопа символізувало зав’язування пуповини.
Навесні Дідуха обмолочували і зерно знову висівали на поле: випускали Духа поля на землю. Саме це надавало врожаю животворної цілющої сили. Символом Дажбога пізніше стала також квітка соняшника, яка реагує на рух сонця по небосхилу, повертаючи за ним свою голівку.
Зображення Дажбога було в пантеоні князя Володимира на Старокиївській горі. Князь Володимир перед прийняттям християнства зробив останню спробу систематизації стародавніх божеств руського народу, якомога більше наблизивши їхню ієрархію до християнської. У зв’язку з цим, Б. Рибаков висловив гіпотезу, що Сварог за своїм становищем мав бути ідентичним Богу-отцю (Саваофу), Дажбог (Хорс) відповідав БоговІ-сину (Ісусу Христу), Мокош (мати долі) ідентична християнській Богородиці.
Хорс. Йому поклонялися південні племена, вірогідно ще роксоланн, які вшановували Хорса так само, як поляни Дажбога. Як і Дажбогові, Хорсу приносили жертви у вигляді хлібних виробів: паляниць, медяників, калачів, калити. В Україні досі поширені ритуальні коржі, які нині вже втратили давнє значення обрядової страви і вважаються як повсякденна їжа. Слово «корж» співзвучне з іменем Хорса, воно давнього індоєвропейського походження і означає «коло».
Із слов’янських перекладів давньогрецьких авторів дізнається, що Хорс відповідав грецькому Аполлону. В Україні є багато географічних назв, пов’язаних з цим богом сонця: Хорс, Хурс, Корсунь, Херсон. Є такі назви і в Болгарії, Хорватії, Чехії.
Є. В. Аничков, досліджуючи назву цього божества в «Слові о полку Ігоревім» вказував, що Хорс означав не Сонце, а Місяць. За текстом пам’ятки, Всеслав перебігав дорогу Хорсові вночі, отже мова певно йде про нічне світило – Місяць. У пізніших дослідженнях висловлювалася думка, що вираз «перебігти дорогу Хорсові» міг означати напрямок з півночі на південь, бо сонце ходить зі сходу на захід.7