Мокоша. Єдина представниця жіночих божеств у пантеоні князя Володимира. Мокоша (інші, варіанти імені Макош, Мокша) пов’язана з жіночою сферою в господарстві: рукоділлям, прядінням, тканням та ін. їй приносили жертви у вигляді снопів льону, вишитих рушників. Мокоша, вірогідно, була близькою до Рожаниць (Дів Життя), покровителькою пологів, захисницею породіль. Тому в жінок віра й поклоніння Мокоші затрималися найдовше: навіть у XVI ст. попи зобов’язані були на сповіді запитати жінку, чи не ходила вона до Мокоші. На Новгородщині культ Мокоші зберігся аж до XIX ст.
До Мокоші на Старокиївську гору (пантеон Володимира) приходили поклонятися жриці, ворожки, знахарки. Хоч вона була покровителькою жіноцтва, проте вшановували її всі, тому й увів Володимир її до свого пантеону. За легендами, саме Мокоша пряла нитку життя, тому вона вважалася ще й покровителькою пряль. Ще однією функцією Мокоші було піклування про вологу: дощ, річки, струмки. Це й знайшло свій вияв у імені богині. Дослідники вважають, що воно походить від мокрий, мокнути. Цікаво, що в литовській мові є слово максі, що означає «в’язати, плести» і макаш – «плетений гаманець». Отже, це може вказувати на одну з функцій богині; яку мали й литовці.
Походження Мокоші дуже давнє: як і більшість жіночих богинь вона була відома ще за трипільської доби. В образі Мокоші бачимо відгомін стародавнього культу Великої Богині – Матері. її зображення, значною мірою стилізовані, дійшли до нас переважно на рушниках: богиня стоїть під відкритим куполом святилища з піднятими вгору руками (поза Оранти), на голові має ріжкасту шапку. Обабіч Мокоші – два вершники на конях. На деяких вишивках під кіньми зображені свастики, іноді головний убір богині нагадує квітучий куш Статуетки скіфських богинь (VII ст. до н. е.) нагадують позу Мокоші та Оранти з піднятими вгору руками, як під час моління. Вірогідно і в Київській Софії ранні християни бачили свою правічну богиню з піднесеними до неба руками.
Мокоша походить від ще давнішого культу води – Богині Лани. На думку академіка Миколи Марра, ім’я Дана складається з двох частин: да (середземноморське «вода») і на і («неня», «мати»), тобто воно означало Мати-Вода. Слово Дана уже в скіфо-сарматський період перестало бути ім’ям богині, а стало позначати просто річку. Таке ж значення має й слово дон («вода», «ріка») або дунай – назви українських річок, оспіваних у багатьох піснях.
Переказ про Богиню Дану записав ще Геродот: вона незрівнянна красуня, непорочна діва І мати всього живого, богиня родючості. Тї днем вважалася п’ятниця,коли вона суворо судила тих, хто порушував звичаї. До таких порушень належало прядіння та шиття в п’ятницю, яка вважалася святом. Дані приносили жертви, кидаючи коштовності у води річок та озер, криниць та джерел. Вірогідно, що слово данина походить від жертви Богині Дані. Цей звичай і нині побутує в багатьох народів у вигляді кидання монет у воду, щоб знову повернутися до тих місць на землі, де людина була щасливою. Богині, ідентичні Дані, існували в багатьох народів: Дуна, Дойна, Діана. На думку Олександра Знойка, до цього ж ряду належить Ма-Донна, тобто «мати-вода», а також Тана (Дана).
Приспівом до багатьох українських пісень є праіндоєвропейська форма, яку вже сам народ не розуміє, але виконує як певний ритмічний елемент, просто за традицією:
Шіді. ріді,
Шіді, ріді.
Шіді. ріді.
Дана!
Олександр Знойко висловлює також припущення, що ші – означає «вона», ді – «діє», рі – «річка». Таким чином виходить: «Вона діє, річку творить – Дана!»
Отже, є підстави вважати, шо культ цієї богині розвивався від Дани до Мокоші, і від Мокоші до християнської Параскеви-П’ятниці, причому вони часто вшановувалися одночасно. Свята Параскева також опікувалася водою, рукоділлям, жіночими справами. її зображення ставили біля криниць (докладніше про це див. розділ «Релігійна культура українців»)
Якщо Дана залишила своє ім’я в назвах річок, то Мокоша переважно в назвах поселень: Макошине на Чернігівщині, Мокошин у Чехії. Подібні назви існують у всіх слов’янських народів.
Купайло. Бог літнього сонця. Іван Нечуй-Левицький пояснює його назву так: «Ясні літні небесні сили, сонце, блискавка й грім спільними силами ніби купають землю, даруючи їй найбільшу в час празника Купайла родючу силу, а може й од того, що на празник Купайла люде купались у воді, віруючи в її чудову силу»10.