41 Обв’язування хусткою правої руки було ритуальним. Воно, по-перше, означало призначення героя до певної акції, а по-друге, охорону перед нечистою силою.
42 Цим актом визнавалася рівність богатиря Буха Копитовича з царем.
43 Піхота — ходив пішки.
44 Бух Копитович іде в супроводі воїнів (як знатна особа-воїн) за рицарським етикетом.
45 Тут вставка оповідача, він забув, як зветься герой, про якого оповідається. Становий — поліцейський офіцер у XIX столітті у царській Росії. За феодальним етикетом шляхтич меншого рангу чи простолюдин повинен був звертати з дороги перед шляхтичем вищого рангу і віддавати йому почесті.
46 Сюртук — реалія часу, коли жив оповідач.
47 Жеретій — ненажера. У билині про Котигорошка, та й у інших казках і билинах, ненажерливість Змія підкреслюється як одна з його ознак.
48 Камінь-баркан — кам’яний паркан. Дія відбувається в місцях, багатих на камінь. Це може бути Волинь, а ймовірніше — Поділля. Що ж до левів, які згадуються далі, то в давні часи вони жили на території України: як винятково рідкісний звір лев згадується в поемі «Полювання» невідомого автора з другої половини XVII століття, де описуються звірі Поділля.
49 Опис здобуття палацу нагадує звіддалік здобуття палацу царя Турця-Сантала в билині Київського циклу «Вольга», тобто богатирі проникають у палац завдяки чарівництву. Загалом уже вказувалося на те, що Бух Копитович за своїми ознаками найближчий з інших богатирів до Вольги.
50 В оригіналі — «він», отож не ясно, хто це — виправляємо на «Змій».
51 Безкорисливість Буха Копитовича (і цим він виразно різниться од Вольги) пояснюється тим, що він не вважає себе добувачем, як його товариші, а шляхетним лицарем-богатирем, котрий шукає доблесних пригод.
52 Два полки солдат — реалія часу, коли жив оповідач, як і поняття «білий цар».
53 В оригіналі «бариня» вжито помилково, бо бариня (реалія XIX століття) — це заміжня пані, а герой шукає собі дівчину.
54 Тобто на 320 чи 288 кг.
55 Оце і є та, що має зватися Білою Лебіддю, царицею амазонок. Вона жила, як свідчить Геродот, на Кримському півострові чи в Приазов’ї ще у доскіфський період, можливо, в VIII–V столітті до нашої ери. Принаймні Геродот це записав у V столітті до нашої ери.
56 Амазонки давали обітницю не одружуватися, але підневільно, захоплені в полон, із чоловіками жили. Отже, тут відбито реалії дуже давніх часів.
57 Цікава ознака: коли держав іще мало. В часи амазонок це і справді було так.
58 Реалія християнських часів, зокрема тих, коли жив оповідач.
59 Полкова музика — солдатська реалія XIX століття.
60 Бо це царство жіноче, чоловік там не міг бути царем.
61 Тут описано досить архаїчний спосіб зважування: на один край дошки, на стояк, клали залізо, а на другий ставили людину.
62 Тобто 128 кг.
63 Запакує — вб’є, уразить.
64 Оповідь про Білу Лебідь своєрідна. Амазонки й справді вбивали в своєму царстві представників чоловічої статі, але за це їх не судили — то було у звичаї. Але тут у цікавий спосіб накладаються одна на одну дві епічні розповіді про Білу Лебідь — царицю амазонок і Либідь (Сунельду, Свінельду), сестру Кия, Щека та Хорива, яка зрадила чоловіка й була за те скарана. Згодом образ Білої Лебіді у билинній традиції перетворився на образ богатирки-жінки, або жінки-зрадливиці.
65 Мишак, миш’як — отрута, реалія часу, коли жив оповідач.
66 Примітка оповідача.
67 Примітка оповідача.
68 Очевидно, не з чужих країв, а з Дівочого царства. Йдеться про колективний суд, що існував здавна, коли злочинців судила вся громада.
69 Випади проти Дівочого царства досить цікаві. Воно засуджувалося, як явище, супротивне патріархату, який заступив на землі матріархат, а Дівоче царство було похідне саме від матріархату. Можливо, цей осуд належить давній епічній традиції, а може, й доданий сучасним оповідачем.
СТО СІМДЕСЯТ І ОДИН БОГАТИР Друкується за виданням: Етнографічний збірник. — Т. XIV. — Оповідання Р. Ф. Чмихала/ Зібрав В. Лесевич — Львів, 1903 — С. 39–48.
Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.
ТРИ ПОЇЗДКИ ІЛЛІ МУРОМЦЯ
Із міста Мурома, з села Карачаєва богатирська поїздка почалася 1. Виїжджав звідтіль добрий молодець Ілля Муромець на своєму доброму коні, у кованому сідлі. І натрапив він у чистому полі на Латир-камінь 2. Біжать від цього каменя три доріжки, а на камені написано: «Першою доріжкою поїдеш — убитий будеш, другою доріжкою поїдеш — жонатий будеш, третьою доріжкою поїдеш — багатий будеш». Стоїть Ілля, дивується, головою похитує, кажучи: