4 В українській билині про Іллю Муромця і Солов’я-розбійника це місце накладається на опис звільнення з облоги Чернігова; очевидно, звідти цей епізод сюди й запозичено.
5 В українській билині про Іллю Муромця і Святогора ця богатирка є жінкою Святогора.
6 Число дванадцять було магічним, воно часто зустрічається в казках (дванадцятеро братів, дванадцятеро богатирів тощо), зокрема в українських. Є казка про дванадцять братів-місяців.
7 Мотив, як ми вже казали, нерозвинений, адже ніхто тут Іллю Муромця не зупиняє, отож невідомо, чому й ця доріжка вже очищена і від кого. Билина постала в пізнішому часі й була скроєна з елементів епосу про Іллю Муромця. В іншому варіанті билини цей епізод оповідається ясніше: Ілля наїжджає на великий камінь на тридев’яносто пудів, і там написано: «Хто цей камінь підніме, а під каменем плиту чавунну, той знайде незчисленне багатство». Ілля це здійснив, йому відчинився великий льох, після того Ілля забирає скарб, їде до Києва, будує три церкви: Спаську, Георгіївську й Миколи Можайського, решту скарбу роздає убогим, а після того й умирає. Отже, йдеться тут не про перші, а про останні подвиги Іллі Муромця.
Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.
ЧУРИЛО ПОЛОНКОВИЧ 1
У стольному городі Києві, в ласкавого князя Володимира, відбувся якось добрий та почесний бенкет для князів, та для бояр, та для всіх руських богатирів могутніх, та для всіх богатирок звитяжних. Коли день до вечора наближатися почав, ще більше на бенкеті веселощів стало. Розгулявся й сам Володимир-князь, вийшов він на ґанок із поручнями і в чисте поле задивився. Коли ж це з поля чистого юрба рибалок надійшла — всі побиті-поранені, булавами голови в усіх попробивані і кушаками 2 перев’язані. Кланяються рибалки князеві, чолом б’ють і скаргу творять:
— Просимо, володарю, в тебе суду над Чурилом, сином Полонковича. їздили ми річками та озерами, не змогли для тебе, князю, жодної рибки зловити, бо з’явилися люди невідомі, шовкові неводи із срібними камінцями та позолоченими поплавцями закидали, білу рибу 3 поналякували, щук та карасів повиловлювали, а дрібну рибку повигублювали. Нам улову зовсім не лишилося, і нема тобі з княгинею свіжого шматка, а нам від тебе — жодної плати. Жінки, діти наші зубожіли, по світу поневірятись пішли, а нас усіх побито-поранено. А належать ті люди до дружини Чурилової.
Не встигли рибалки з двору піти, коли з поля юрба птахоловів посунула — всі побиті-поранені, булавами голови в них попробивані і кушаками перев’язані. Кланяються птахолови князеві, чолом б’ють і скаргу творять:
— Просимо, володарю, в тебе суду праведного над Чурилом, сином Полонковича.
Їздили ми тихими заводями, та не змогли для тебе, князю, жодної пташки видивитись, бо з’явилися люди невідомі, всіх ясних соколів похапали, всіх гусей-лебедів повиловлювали, всіх сірих качечок повистрілювали. Нам улову зовсім не лишилося, нема й тобі з княгинею свіжого шматка, а нам від тебе — жодної плати. Жінки, діти наші зубожіли, по світу поневірятись пішли, а нас усіх побито-поранено. А належать ті люди до дружини Чурилової.
Не встигли птахолови з двору піти, коли з поля юрба звіроловів насунула — всі побиті-поранені, булавами голови в усіх попробивані і кушаками перев’язані. Кланяються звіролови князеві, чолом б’ють і скаргу творять:
— Просимо, володарю, в тебе суду праведного над Чурилом, сином Полонковича. їздили ми темними лісами, та на твоїм князівськім займищі на жодного звіра не натрапили, бо з’явилися люди невідомі, шовкові тенета попротягували, куниць та лисиць повиловлювали, чорних соболів повигублювали, турів та оленів повистрілювали. Нам улову зовсім не лишилося, нема й тобі з княгинею свіжого шматка, а нам від тебе — жодної плати. А належать ті люди до дружини Чурилової.
Запитав тоді ласкавий Володимир-князь:
— Князі мої та бояри, сильні, могутні мої богатирі! Хто такий цей Чурило? Бо не знаю, в яких краях він живе, не знаю, де його двір стоїть.
Тут із-за столів кружних 4 старий Берм’ята Васильович 5 виступав:
— Знаю я, Володимире-князю, в яких краях Чурило живе, знаю, де його двір стоїть. Нижче Малого Київця 6 Чурило живе. Двір у нього на семи верстах, а біля двору булатний тин, верхи на стовпах того тину точені, маківками-перлинами оздоблені 7, підворіття там із дорогого риб’ячого зуба, а над ворітьми до семи десятків ікон висить 8. Посеред двору золотоверхі тереми стоять; перші ворота — різьблені, середні ворота — засклені, а треті ворота — ґратчасті 9.