Давні ж історичні назви Муромця — Моровлин, Моровлянин, Муровець — мають, з одного боку, аналогію до Муровського острова серед Дніпра біля Києва або ж до м. Муровська в Остерському повіті на Чернігівщині (на це вказав дослідник В. Міллер), де є і село Карачаїв, і Семидуб’я, а неподалік від цих місць тече (в Бобровницькому районі) річка Смердинка (Смородина). Містечко Муровськ розташоване на Десні, воно відоме за літописом від 1139 року й звалося також Муромським. Очевидно, в билинах давніших малося на увазі саме це місце, бо Ілля їде відразу ж визволяти Чернігів, а потім Київ. Окрім того, Муромець, чи Моровлянин, таки київський герой, уособлення таки Київської землі. Більше того, він має право першого (старшого) серед богатирів, та й культ його фіксується саме в Києві, де його шанували як конкретного, колись живого чоловіка, плутаючи зі святим Іллею з Мурома і з Чоботьком, похованими в Києво-Печерській лаврі.
До речі, згаданий нами в передмові український письменник Афанасій Кальнофойський не вірив, що святий Ілля — це Ілля Муромець, богатир. У 30-х роках XVII століття А. Кальнофойський зміряв кістки святого Іллі і написав у своїй книзі «Тератургема, або Чуда» (1638 р.), що той зросту має шість римських стіп і 2, 5 частини сьомої, тобто близько 182 см, а український гравер Ілля у 1650 році намалював образ Іллі Муромського у вигляді аскета-старця без будь-яких ознак його богатирства. Еріх Лясота, як ми повідомляли в передмові, писав, що Іллю Муромця поховано в Софії Київській. Ілля Муромець ототожнюється також з Кирилом Кожум’якою і є змієборцем: в одній з українських казок, у якій ідеться про того-таки Кожум’яку (див. далі), замість імені Кирило подається Ілля (Ілля Швець), що також прив’язує Іллю Муромця до Києва. Є цей мотив і в українському зведеному варіанті билини «Ілля Мурин». Загалом мотив про змієборця дуже старовинний, він, очевидно, входив у найархаїчніший слов’янський епос. Пам’ять про Іллю Муромця збереглася по багатьох землях колишньої Київської Русі, билини про нього складають окремий цикл.
Валерій Шевчук
Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.
· ЗЦІЛЕННЯ ІЛЛІ МУРОМЦЯ
· ТРИ ПОЇЗДКИ ІЛЛІ МУРОМЦЯ
· ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СОЛОВЕЙ-РОЗБІЙНИК
· БУНТ ІЛЛІ ПРОТИ ВОЛОДИМИРА
· ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І КАЛИН-ЦАР
· ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СВЯТОГОР
· ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ ТА ІДОЛИЩЕ В КИЄВІ
· ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ ТА ІДОЛИЩЕ В ЦАРГРАДІ
· БІЙ ІЛЛІ МУРОМЦЯ З СИНОМ
Билини про Добриню
Добриня Микитич — київський богатир; він, як ми вже казали, добросердий, без потреби й мухи не вб’є. Частково цей образ накладається на образ Іллі Муромця; це помітно й у інших билинах Київського циклу (так завжди буває, коли текст зберігається в усній традиції). Тут же ми маємо традицію вікову. Це ж, до речі, спостерігаємо в народних казках — мотиви їхні часто повторюються, переходять із однієї казки в іншу. Загалом Добриня — образ доброго молодця, лицаря-войовника, але богатир він молодий, тому прислухається до материних порад, виконує її настанови. З другого боку, це може бути відголоском матріархату.
Валерій Шевчук
Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.
· ДОБРИНЯ І ЗМІЇ
· БІЙ ДУНАЯ З ДОБРИНЕЮ
· ДОБРИНЯ СВАТАЄ НАРЕЧЕНУ КНЯЗЕВІ ВОЛОДИМИРУ
Билини про Михайла
Чи билини про Михайла, мотиви яких збережено в російській та українській традиціях, одного й того ж описують героя — спірне питання, тим більше, що в трьох із них (російської традиції) по батькові героїв звуть цілком по-різному: в першому випадку йдеться про Михайла Даниловича, в другому — про Михайла Петровича, а в третьому — про Михайла Івановича. Однак друга й третя билини мотивами своїми переплітаються і є ніби одним твором, та й Михайло у всіх трьох билинах однаковий — це богатир, воїн-мисливець, який перебуває на безпосередній службі Володимира; він незнатного роду. Правда, в першій билині він киянин, в другій — прийшов «із Галиччя, із Волинця-міста», тобто з Галицько-Волинського князівства, третій, Михайло Потик, також ніби киянин. Але батько першого Данило Гнатович (може бути прототипом галицько-волинського князя Данила Романовича); отже, можемо припустити, що Михайло — це значною мірою герой галицько-волинський, але служить він у Києві; зрештою майже всі билини Київського циклу прив’язуються до Володимира. Ми вже вказували, що билини не можна розглядати як твори однієї епохи чи часу. В них є багато часових та змістових нарощень пізніших часів, і це сталося завдяки усній традиції їхнього збереження. Отже, є змога припустити, що Михайло, і Данилович, і Петрович, і Іванович (Потик) — це один і той герой. В українській традиції він виступає як Михайлик, герой-ловець в одному варіанті, в другому — просто як лицар. Про малолітнього говорить і билина «Михайло Данилович», отже, йдеться таки про того ж героя. Правда, він в деяких варіантах виступає (в українській традиції) як княжий син, а не герой простого походження. Цікаво й те, що Михайлик та його вчинок із Золотими воротами в російській традиції свого відображення не має; постав цей сюжет у пізніші часи, коли між східним слов’янством зв’язок уже був порушений.