Але при розгляді української билинної традиції не можна не зафіксувати й такої сучасної практики засвоєння цього типу поетики, їхнього застосування та поширення, бо й вони є живим компонентом української билинної традиції, притому дуже цікавим. Варто зауважити й таку деталь: коли російський виконавець — не так співак, як оповідач — речитативно розповідає билину, то українські билини кобзар Зиновій Штокалко виконує експресивно, співаючи, і тільки подекуди вдається до речитативу, та й то більш співного, розповідного.
Валерій Шевчук
Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.
· ПРО КОТИГОРОШКА
· СТО СІМДЕСЯТ І ОДИН БОГАТИР
· ПРО ІЛЛЮ МУРОМЦЯ ТА СОЛОВІЯ
· ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СВЯТОГОР
· ІЛЛЯ МУРИН
· ЄРУСЛАН ЛАЗАРЕВИЧ
· ДОБРИНЯ І ЗМІЙ
· БОРИНЯ-ЗМІЄБОРЕЦЬ
БІЙ ДУНАЯ 1 З ДОБРИНЕЮ
Їздив Добриня по всіх землях, по всіх країнах, супротивника собі шукаючи, та ніде його не відшукав. Проїжджав якось чистим полем і натрапив на чорне шатро 2 з оксамиту візерунчатого. Стояв біля шатра дубовий стовп із срібним кільцем, бочка із зеленим вином там була. І стояла на бочці чара позолочена, а на чарі срібний напис був викарбуваний: «Хто цю чару однією рукою не підніме і одним духом не вип’є — живим йому не бути, від шатра цього не від’їхати». А чара не мала була — в півтора відра.
Зіскочив Добриня з доброго коня, до кільця коня прип’яв. Брав він чару позолочену, по вінця її наливав, однією рукою піднімав, одним духом випивав.
Випивав Добриня і другу чару, випивав і третю. Першу спожив він для здоров’я, другу — для похмілля, а третю — для шаленства. Ясні очі в нього замутилися, могутні плечі опустилися, і здалося йому, ніби звідси в чисте поле вже виходу нема. Розтоптав тоді він бочку з зеленим вином, роздушив чару позолочену, чорне шатро розірвав і розвіяв-розметав усе по чистому полю. А після бешкету цього тут же й спати улігся 3.
Коли це з далечини, з чистого поля наїжджає Дунай Іванович і диво велике бачить: стоїть біля стовпа добрий кінь, а коло нього лежить тіло богатирське; нема вже тут чорного шатра, нема бочки з зеленим вином та чари позолоченої, все в полі порозметано. Заходився Добринин кінь копитом бити, господаря будити — спить Добриня, не прокидається. Під’їхав ближче Дунай Іванович, міркувати почав: «Не буде мені честі та хвали, як заб’ю його сонного» 4. І загукав він сильним голосом:
— Уставай, нечемо, прокидайся! Зірвався Добриня на прудкі ноги, на коня скочив. Роз’їхалися богатирі в полі і зближатися почали, довгі списи перед себе виставивши. Та вивернулися вбік списи, нікого не поранивши, гарячого серця не діставши. З’їжджалися із мечами гострими — тільки пощербилися мечі, з’їжджалися з палицями бойовими — поламалися палиці 5. Зіскочили тоді богатирі з добрих коней і в рукопашному бою зійшлися. Боролися одну добу, боролися й другу.
А на третю добу далеко в чистому полі старий Ілля Муромець із товаришами з’явився 6. Як зачув Ілля сильний тупіт, зіскакував з доброго коня, припадав до сирої землі, до товаришів звертався:
— Великий рух зачув я в чистому полі — це або два війська разом сходяться, або ж двоє богатирів з’їжджаються. Кому б із нас на розвідку поїхати? Послати двох братів довгополих 7 — у полах своїх заплутаються вони, марно буйні голови загублять; послати Олексія Поповича — хоч і сміливий він, та сили великої не має, марно буйну голову загубить; поїдемо краще всі ми разом.