БІЙ ІЛЛІ МУРОМЦЯ З СИНОМ 1
Не на горбах крутих — на горах високих біле шатро стояло, а в тім шатрі — відважні добрі молодці: перший — старий Ілля Муромець, другий — молодий Добриня Микитич і третій — Олексій Попович 2. Була тут у них застава міцна, стерегли-берегли вони красний Київ-град, стояли за віру християнську, за Божі церкви, за чесні монастирі.
Рано-вранці на зорі вийшов старий Ілля з білого шатра, подивився на чотири боки в трубу далекоглядну 3 і молодця незнайомого помітив. Іде відважний добрий молодець до красного Києва-града, заставу міцну оминаючи. Іде молодець та розважається: підкидає однією рукою гострий спис до піднебесся, а другою рукою підхоплює. Біжать поперед нього двоє собак мисливських, на правому плечі в нього ясний сокіл сидить, а на лівому — білий кречет.
Зайшов Ілля до шатра і до товаришів загукав:
— Що ж ви спите та що ж ви собі думаєте?! Онде в полі з’явився супостат великий, добрий молодець. На заставу нашу не звертає, просто в красний Київ-град прямує.
Від сну богатирі попрокидалися, джерельною водою вмилися, білим рушником утерлися, Господу Богу помолилися. І послали в поле Олексія Поповича.
Вийшов Олексій із білого шатра, свиснув, кличучи коня, — біжить його кінь, аж земля дрижить. Осідлав-загнуздав Олексій коня: накладав сідельце черкаське, лаштував вуздечку із тасьми та дванадцятьох попруг із шовку білого шамахинського 4, клав тринадцяту попругу на хребетну кість — задля міцності богатирської та поїздки молодецької. Тільки скочив він на коня, а вже в полі курява знялась і слід його захолов. Як забачив молодця незнайомого, заревів Олексій по-звіриному, засвистів по-солов’їному, зашипів по-зміїному 5. Іде собі молодець, не озирнувся навіть.
Повернув Олексій назад, до білого шатра, і промовив до Іллі Муромця:
— Богатир той — не рівня мені, не зваживсь я змагатися з ним.
Мусив Добриня Микитич у погоню збиратися. Наладнав він так само свого коня, і вже в полі чистому курява знялась і слід його захолов. Наздогнавши молодця, наперед Добриня заїхав, із коня зіскочив, шапку із землі грецької 6 сорока пудів скинув, низько молодцю вклоняється:
— Здоров будь, відважний добрий молодче! Ти з якого міста, з якої землі, яких батька та матері? Куди їдеш, куди шлях твій пролягає?
Не повідав добрий молодець, якого він роду-племені та з якої землі походить.
— Іду просто я, — сказав, — у красний Київ-град, хочу стольний град у полон узяти, Володимира-князя живцем схопити, а княгиню Опраксію собі за дружину взяти.
Наклав Добриня шапку сорокапудову, швидко скочив на доброго коня, до білого шатра поїхав, до Іллі Муромця промовив:
— Богатир той — не рівня мені, не зваживсь я змагатися з ним 7. Київ-град у полон хоче він захопити, Володимира-князя живцем узяти, а княгиню Опраксію собі за дружину мати.
Закалатало завзяте серце в Іллі Муромця, закипіла в старого гаряча кров, розпросталися могутні плечі. Сідлав-гнуздав собі доброго коня і в чисте поле виїжджав. Як до молодця
Ілля наблизився, заревів він по-звіриному, засвистів по-солов’їному, зашипів по-зміїному. А молодець їде собі, не озирається, такі слова кажучи:
— Гей, собаки мої мисливські! Біжіть тепер у темні ліси, бо не до вас мені стало: наїжджає на мене супротивник, добрий молодець відважний. Летіть у темні ліси і ви, ясний соколе та білий кречете, бо не до вас тепер мені.
Не дві гори докупи зіткнулися, не дві хмари разом з’єдналися — це старий Ілля Муромець з Підсокольником 8 з’їжджалися. Палицями бойовими билися, аж руків’я в них відстали, та не поранили один одного тим боєм. Удруге зійшовшись, сіклися шаблями гострими, аж пощербилися ті шаблі, але й цим боєм один одного не поранили. Зіткнулися у третій раз, гострими списами кололися, але й утретє один одного не поранили.
Зіскочили тоді з коней богатирі і зійшлися в бою рукопашному. Як крикне Підсокольник — аж земля дрижить; а як крикне старий Ілля — аж ліси ламаються. Та щастя було в Підсокольника, а лиха доля — в Іллі Муромця: задерев’яніла його права рука, посковзнулася ліва нога — і на сиру землю він упав. Притис Підсокольник Іллю до землі, кольчужні лати йому розстібував, кинджальний ніж із чохла виймав, щоб пробити Іллі білі груди. І вирвалася тут молитва в Іллі:
— Спасе милостивий, пресвята Мати Божа, Богородице! Чи не боровся я за віру християнську, за Божі церкви та чесні монастирі?
Зразу ж у нього сили вдвоє прибуло, змахнув він Підсокольника з білих грудей, притис його до землі, кольчужні лати йому розстібував, кинджальний ніж із чохла виймав, білі груди Підсокольнику пробити зібрався. Та схаменувся старий, що ні роду-племені, ні імені супротивника не знає. Запитав тоді він: