Ну, той хлопець так і зробив: як прийшов у замчище, то умисно став так їсти материні пиріжки, щоб Буняка побачив. Той побачив та й питається:
— Що це ти їси?
— Це, — каже, — мені мати дала, виряджаючи в остатню дорогу.
— А дай лиш, — каже Буняка, — покуштувати, що там воно таке!
Хлопець оддав йому пиріжки, а він і поїв їх. Як же наївся Буняка тих пиріжків, зараз і почув, яка в них заправа була.
— Ну, — каже, — хлопче, дякуй своїй матері, що так мудро вхитрувалася, — тепер ти визволений від смерті, не можу-бо я тобі того лиха заподіяти через те, що ти стався мені братом.
От той хлопець уже такий радий, такий радий, неначе й справді вдруге на світ народився! Отож хотів був по тій розмові мерщій додому бігти, а потім роздумався та й не побіг зараз.
«Останусь лиш я, — каже сам собі, — на якийсь час тут ще; я, мовляв, тепер безпечний, Буняка мене не з’їсть, а тим часом зроблю от що: заподію нашому ворогові таке 5, щоб він не тільки мене, а й нікого більше не міг на той світ заганяти!»
Ото й зостався при Буняці. Уночі Буняка заснув, а той хлопець мерщій до нього в хату, підступився нищечком до ліжка та черк ножем — і відтяв Буняці печінки (вони ж, бачите, наверсі були!). Як відтяв, Буняка зараз і пропав!
1 Добродій — священик.
2 Буняку ототожнюють із половецьким ханом Боняком, який 1097 року здійснив набіг на Волинь та Галичину. Літопис зве його безбожним, шолудивим. Він вважався чарівником, розмовляв із вовками. Збереглася також легенда про людожера Буняку, який жив біля м. Верби під Кременцем та Дубном. Загалом цей переказ — варіант казки про Кирила Кожум’яку, але хан половецький тут усе-таки ототожнюється зі Змієм.
3 Печінки й легке та були наверсі — з такими ознаками українська народна демонологія зображає мавок (нявок). Отже, це був ніби чоловічий відповідник мавок (русалок), а що жив у полі, то міг бути Польовиком.
4 За народним звичаєвим правом, годовані однією матір’ю діти, які не мали кровного зв’язку, вважалися молочними братами, тобто родичами.
5 Цікаво, що хлопець не вважає Буняку після того, як той з’їв пиріжки, своїм братом, а ставиться до нього як до ворога.
БУНЯКОВЕ ЗАМЧИЩЕ Друкується за виданням: Малорусские народные предания и рассказы. Свод Драгоманова М — К., 1876. — С. 224–225. Записала Олена Пчілка у с. Деревині Новоград-Волинського пов.
Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.
ВЕДМЕЖЕ УШКО 1
Був один пан і пішов з панею у ліс по ягоди. А там ішов ведмідь, то пан утік, але паню піймав ведмідь. Та й тоді повів паню до своєї ями і жив так з нею три роки. І вже вона мала від того ведмедя хлопця і плекала його. А в три роки каже пані до ведмедя:
— Я вже в тебе три роки, а ще не милася, іди принеси мені води.
Але дала йому на воду решето 2, і ведмідь пішов по воду. Тоді каже вона ік хлопцеві:
— Синулю, іди потряси дубом, чи міцний ти вже 3.
Він виліз з ями, потряс — лишень з дуба гілля опало. Каже мати:
— Ой, ще заслабий, ще не будем утікати.
І ведмідь приніс воду, вона умилася та й нічого. І по тому ще три роки плекала того хлопця. І по трьох роках знову послала ведмедя з решетом по воду, а тоді каже до хлопця:
— Полізь, сину, потряси дубом, чи міцний ти?
Як потряс дубом, то дуб вивернувся зовсім на землю.
— Ну, — каже, — вже можем утікати.
Вийшли, утікають з ями. Дивляться, а ведмідь уже летить за ними, доганяє. Тоді хлопець каже:
— Ви, мамо, утікайте, а я стану до нього.
Прилетів ведмідь, той як схопив ведмедя, як ним верг та й забив ведмедя 4. І прийшли тоді до того пана, що його та пані була. То пан дуже утішився і вже там ґаздували разом. А того хлопця там назвали Ведмеже Ушко.
На весну треба вивезти у поле гній 5. Тоді хлопець до пана каже:
— Забийте кілька волів і зшийте мені з тих шкур міх, то я заберу весь гній і винесу сам на поле.
Але пан каже:
— Та шкода волів: чим будем веснувати?
— Е, що! Я й без волів повесную! Та й зшив собі такий міх і виніс весь гній на поле.
— Тепер, — каже, — продайте коні, а я запряжуся у плуг і буду орати.
І так зробили. Повеснував геть усе сам, без худоби. Але по тім пан його боявся дуже і хотів його стратити.