— Скажи мені, татарине, — запитав, — якого ти роду-племені?
— Чи ти, Дунаю, не впізнав мене? Чи ми однією дорогою не їздили, за однією бесідою не просиджували, з однієї чари не пили? Три роки ти у нас жив: перший рік служив стайничим, другий рік — чашником, а третій рік — стольником.
— Тепер упізнав я тебе, Настасіє-королівно! 13 Скидай же золотий шолом з голови та лати з кольчугою, по-дівочому вбирайся і їдьмо зі мною до міста Києва, під золотий вінець там станемо.
Приїхали вони до Києва, у соборну церкву зайшли. А там менша сестра Опраксія з Володимиром вінчається; і старша сестра Настасія до вінця прийшла.
Цілих три дні бенкет у них був; хвалиться Дунай на бенкеті тім:
— У всьому Києві не знайдете ви молодця такого, як Дунай Іванович: сам одружився, ще й іншому дружину подарував.
Заперечила йому Настасія-королівна:
— Даремне ти, Дунаю, хвалишся. Хоч недовго я в місті пробула, та багато дізналася: немає тут молодця чепурнішого за Добриню Микитича, сміливішого за Олексія Поповича, а на стріляння з тугого лука нікого вправнішого нема за мене, Настасію-королівну, — вистрелювала я стрілочку гартовану, у вістря ножа влучаючи, на дві половинки стрілочку розсікаючи.
Тут Дунаєві соромно стало, і запросив він Настасію в чисте поле позмагатися, гартованими стрілочками постріляти.
Стрілила Настасія-королівна — у вістря ножа влучала і на дві половинки стрілка розсікалася. А Дунай Іванович три рази стріляв. Але жодного разу влучити не зміг. Розгнівався Дунай Іванович і в Настасіїні груди стрілу гартовану наставив 14. Стала вона його благати, гарячими сльозами заливаючись:
— Не жартуй так, Дунаю Івановичу! Ти зараз, Дунаю, хмільний, можеш і справді в дружину свою влучити.
Розпалився Дунай, не слухає, в Настасіїні груди стрілочку пускає. Впала Настасія на землю, гарячою кров’ю облилася.
Отямився Дунай Іванович, запечалився і такі слова промовляв:
— Де лебідки 15 голівка впала, там і ясного сокола голівка впаде.
Витяг із піхов меч гострий, об сиру землю обіпер і завзятим серцем на меч упав.
Де лебідка на землю впала, там від крові її невинної прудка Настасія-річка 16 текти почала; а де ясний сокіл упав, там від крові Дунаєвої текти почала славна Дунай-річка 17. На дві течії річки розливалися, в одне місце знову сходилися. Два деревця кипарисових 18 тут виросли, верхів’ями стикалися, гілочками спліталися. Малі діти проходять тут — набавляться, молоді йдуть — надивуються, а старі люди — наплачуться.
1 Перечислення гостей свідчить, що йдеться про загальнонародний бенкет, який київські князі вряди-годи й справді влаштовували.
2 Ідеться про справжні події: сватання князя Володимира до Рогниди (Опраксії), дочки князя Полоцька Рогволода. Оповідання про це вміщено до «Повісті врем’яних літ». Поняття «Литва» на означення білоруських земель пізнішого походження.
3 Настасія-королівна — тут маємо відголосок найдавнішого слов’янського епосу Троянового, зв’язаного з іменем легендарної Либеді, сестри братів Кия, Щека і Хорива, або ж Білої Лебеді — про неї докладніше йтиметься далі. Настасія-королівна належить до жінок-богатирок із старшого кола, через що вона у змаганнях перемагає Дуная — відгомін амазонської теми у східнослов’янському епосі. В деяких билинах Настасія зветься донькою чернігівського короля (князя).
4 В окремих билинах сповіщається про те, що Дунай приставав на службу й до литовського короля (князя). Тут же говориться, що він був на службі в батька Опраксії, тобто в полоцького князя Рогволода.
5 Стайничий — завідувач царськими чи королівськими стайнями, шляхетський чин, вважався за почесний.
6 Чашник — шляхетський чин, людина, яка належала до найближчого до короля оточення і мала обов’язок наливати йому вино. Оскільки в давні часи труїли саме вином, це була відповідальна посада.
7 Стольник — російський дворянський чин, відав обслугою царського стола. Інакше звався підстолій, посада також вельми відповідальна, бо в його обов’язках було охороняти здоров’я володаря.
8 Тут відбито так зване звичаєве право, за яким дочки віддавалися заміж за старшинством. Історична Рогнида відмовилася вийти заміж за Володимира, бо Володимир був сином рабині («рабинич»), тобто не чистої князівської крові, а Рогволод її віддав.
9 Татари — реалія пізнішого часу. Але тут маються на увазі так звані «домові татари», які служили придворними дружинниками, тобто складали гвардію у Великому князівстві Литовському.