Побіг бурко по чистому полю, прибіг у Київ-град на князівський двір і голосно заіржав. Почув це боярин Дюк Степанович: «Це ж бурко мій кошлатий прибіг!» Вийшов він до коня, розкривав суми, діставав убрання коштовне.
Стали Дюк та Чурило одежу різну носити і на добрих конях їздити, молодий Чурило Полонкович цілий табун коней у поле нагнав, а боярин Дюк Степанович прокидається раненько, виводить у поле кошлатого бурка, у вранішній росі його перекотить, а на буркові шерсть і переміниться 15.
Їздять, чепуряться вони рік, другий. Проїздили, прочепурились і третій. От прийшов останній день змагатися і треба було їм до Божої церкви іти, на недільну ранкову службу. Божий дзвін зранку загув, і народ до Божої церкви валом повалив, молодий Чурило Полонкович наперед усіх пройшов, напиндючився, довгі поли розвіваючи, шапкою-мурманкою поляскуючи, — і на правому крилосі 16 став. Простояв усю службу пряменько, лише часто поклони клав.
Глянув Володимир стольнокиївський праворуч на Чурила: на ньому вбрання святкове, на голові шапка-мурманка — золотий вершок, на ногах чобітки сап’яну зеленого зі срібними пряжечками, шпеньками 17 позолоченими, на плечах могутніх — шуба кунична, один раз чистим сріблом прострочена, вдруге — червоним золотом, петельки на шубі шовкові, ґудзики позолочені, а в усіх петельках по красній дівчині вишито, у кожному ґудзику по доброму молодцю вилито — як застібнуться, так і обіймуться, а як розстібнуться, то поцілуються. Мовив Володимир стольнокиївський:
— Молодий боярин Дюк Степанович прозакладав увесь маєток-багатство молодому Чурилі Полонковичу!
Заперечив йому Берм’ята Васильович:
— Ти ліворуч поглянь тепер: молодий Чурило Полонкович прозакладався бояринові.
Глянув Володимир стольнокиївський ліворуч на боярина. На голові — шапочка з ріжками, на ріжках — по камінцю самоцвітному, попереду шапки — світлий місяць, на косинцях — часті зірки, а шолом на шапочці як жар горить. Узутий боярин у постоли із семи шовків, у п’яти по золотому цвяшку уставлено, в носок по дорогому яхонту вплетено; вдень іти в них — як при красному сонечку, темної ночі — як при світлому місяці. На плечах могутніх — шуба з чорних соболів заморських, зеленим оксамитом укрита, у шовкових петельках вплетені Божі співучі пташки, на позолочених ґудзиках люті змії, рикучі звірі зображено. Як повів канчуком по петельках — ураз заспівали пташки співучі пісеньки небесні, аж усі люди довкола здивувалися. Провів канчуком він по ґудзиках, почав ґудзиком об ґудзик подзвонювати. Закричали звірі рикучі, люті змії з ґудзика на ґудзик повзуть, зашипіли на всю голову 18 — всі жахнулися, додолу попадали, а дехто як упав, так і завмер. Тут озвався Володимир стольнокиївський:
— Молодий боярине, Дюку Степановичу! Вгомони ти звірів рикучих, насварись на зміїв лютих, залиши людей мені хоч на розплід. А тобі скажу, молодий Чуриле Полонковичу: переміг тебе боярин у закладі великім — немає в тебе таких значних мудрацій.
Як дістав боярин від Чурила тридцять тисяч, тут-таки пороздавав усі гроші на зелене вино поручителям своїм — голоті гулящій.
А Чурила образа взяла, він порвав на шматки свою шапку-мурманку, розсердився і сказав бояринові:
— Не визнаю я похвальби твоєї. Вдаримо з тобою інший заклад. Не на сотні, не на тисячі — буйними головами своїми закладемося: переїхати через Пучай-річку, а Пучай-річка на два поприща 19. Хто тут із нас двох краще виступить, той іншому нехай голову і відрубає.
Відповів боярин Дюк Степанович:
— Просто йти тобі зі мною на заклад, бо живеш ти у своєму Києві, добре глядять стайничі твого богатирського коня, а в мене жеребчик здорожений, у мене конячка притомлена.
І домовилися вони тут про великий заклад — на свої буйні голови, щоб на завтрашній день уже з’їжджатися.
Швидко пішов Дюк Степанович на стайню до коня свого богатирського, за ноги його обійняв і почав скаржитися йому слізно 20:
— Ой ти, мій бурку кошлатий! Ти не знаєш про мою недоленьку: б’ємося ми з Чурилом на великий заклад — на свої буйні голови. Як через Пучай-річку не перескочиш, то зрубає мені він буйну голову, бо ж Пучай-річка на два поприща.
Тут озвався богатирський кінь людською мовою:
— Ти не плач, добрий мій господарю. Можеш битися на цей заклад. У Чурила кінь — це мій менший брат, а в Іллі Муромця кінь — це мій більший брат 21: є в нього під шкірою троє крилець, у мене під шкірою — двоє крилець, а в Чурилового коня — тільки одне крильце є. Як настане для мене час, не поступлюсь я братові старшому, а меншому братові — і поготів.