5 Застави були біля Києва богатирські (у билинах) і фортечні (в дійсності). Гори, які зіткнулися, запозичено з грецького епосу. Загалом мотив запозичено із піснеспіву про Іллю Муромця, бо той також, щоб потрапити до Києва, здолав спочатку Солов’я-розбійника, тільки образ Солов’я тут розклався на птахів дзюбатих та змій кусючих.
6 Мотив запозичено з билини про Іллю Муромця — той також вибирав коня, на вигляд непоказного.
7 За описом, приблизно так виглядав татарський кінь, що його називали «бахматий».
8 Портомийниця — прачка, пере штани з полотна (порти).
9 Тут маємо запозичення з епосу про Іллю Муромця.
10 Одинцьовий — темно-зелений.
11 Помела — мітелка для вимітання печі.
12 Паперу в ті часи, що їх описує билина, ще не було.
13 Чурило був також купецьким сином, тому так ревно сприймав вихваляння Дюка. Вони й змагаються між собою по-купецькому, а не як воїни.
14 Свідчення того, що Дюк у Києві своєю поведінкою авторитету не здобув.
15 Про чародійну якість роси оповідають і українські казки на билинні теми, які подано далі. Є там і мотив про коня, якого купають у росах і який від того чудесно змінюється.
16 Крилос — місце в церкві для хору перед вівтарем.
17 Шпеньки (шпеники) — стрижні, кінці чого-небудь.
18 Мотив запозичено із билини про Солов’я-розбійника. Там так кричить і шипить Соловей.
19 Поприще — місце для бою, поле.
20 Мотив казковий: подвиги здійснює не сам герой, а його чарівний кінь.
21 Тут свідчення того, що Ілля Муромець сильніший від героїв-купців.
22 Тобто для того, щоб знати: такий у світі є.
23 Див. попередню билину. Тут свідчення про те, що обидві билини поміж собою пов’язані.
24 Ясна річ, що в Індії соборної церкви не могло бути, а в Галичі могла.
25 Очевидно, мається на увазі індійська річка Ганг, яка вважається золотоносною.
26 Свідчення того, що Дюк Степанович був таки купець.
Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.
ЄРУСЛАН ЛАЗАРЕВИЧ 1
Далеко звідси, за океаном-морем, жив-був князь Кардаус 2. У нього було дванадцять богатирів. Старший з них звався Лазар Лазаревич 3. Богатирі охороняли державу.
У Лазаря Лазаревича народився син, і дали йому ім’я Єруслан. І ріс він не по днях, а по годинах. Коли йому виповнилося три роки, то був він такий сильний, що діти боялися з ним гратися, бо як за що вхопить, то так і вирве. Вхопить за руку — руку вирве, вхопить за голову — голову відірве.
Побачили це богатирі і пішли скаржитися до князя Кардауса:
— Або нас відправляй, або Лазаря, бо його син Єруслан калічить наших дітей.
Сказали це Лазарю. Він сів і задумався. А Єруслан побачив це й питає: «Чого ти так зажурився? Лазар каже:
«Синку, у людей діти з ранніх літ на утішеніє,
А на старість на прокормленіє, А ти мені велику скорботу приносиш».
— Чого?
— Бо ти ж калічиш чужих дітей. Государ сказав, щоб ти йому на очі не попадався, і я не знаю, як мені тепер бути.
А син йому говорить:
«Батьку, це не біда.
Я давно хотів світ повидать
І себе показать.
Біда в тім, що для мене
В тебе коня немає».
Лазар Лазаревич
— У нас стільки табунів. То невже не виберемо коня?
— Ні, не виберемо. Як я кладу на котрого руку, то він гнеться 4.
Тоді Лазар Лазаревич каже:
«Слухай, Єруслан,
Є в мене на сході табун,
Пасе його Івашка,
Біла рубашка,
Сорочинська шапка 5.
У тім табуні є кінь,
Я думаю, що він тобі підійде».
Збирається Єруслан у путь,
Бере з собою сідельце турецьке,
Вуздечку ремінну, нагайку тасьмову
І повстину пояркову.
Мати плаче, не пускає,
Цілує його і ридає.
Іде він день, їде ніч.
Котре небо мочило,
Те його й сушило.
Це ще не казка.
Це приказка.
Казка буде після обіду,
Коли поїмо м’якого хліба,
Та ще поїмо пирога,
Та потягнем бичка за рога 6.
Зайшов Єруслан у лісові пущі, перейшов їх і вийшов на велику дорогу. А дорога збита кінськими копитами. Став він і прислухається. Коли чує гул. Показався табун коней. І їде той самий пастух Івашка — на білому коні.
— Здрастуй, Єруслан Лазаревич! — каже Івашка. — Яким вітром тебе занесло?
«Не силою вітру мене занесло. І не з примусу, а по охоті, Щоб людей повидать І себе показать.
Але скажи: звідки ти мене знаєш?»