Цар каже:
— Я видав наказ: хто побідить Змія, тому даю півцарства, якщо він жонатий, а як нежонатий, то даю за нього свою дочку, і стане він після мене царем.
І зробили велике весілля.
Прожили молоді після весілля три-чотири місяці, а Єруслану не сидиться. Надумав він поїхати до своїх батьків. Дав жінці самоцвітний камінь і сказав:
— Як народиш сина, то вклади цей камінь у медальйон і почепи йому на груди, а як дочку, то вклади у перстень і хай носить на пальці.
Та й поїхав Єруслан.
Іде він, їде і приїжджає до красивого парку 34. Бродить Єруслан по тому парку, а назустріч — красуня. Він за нею, і зайшли вони в дім. Йому здалося, що вона в сто раз краща за його жінку.
А то була русалка. І він залишився із тою русалкою жити. Одного разу заходить вона в хату та й каже:
— Якийсь волоцюга ходить по клумбах і всі квіти потолочив. Піди розправся з ним.
Прибіг Єруслан, вихопив меча, ударив хлопця тупим боком, і той упав. Єруслан приставив меч до його грудей, аж тут у очі впав самоцвітний камінь 35.
— Хто ти такий? — питає Єруслан.
— Єруслан.
— А батько твій хто?
— У мене немає батька. Мама сказала, що батька теж звали Єрусланом, але він десь поїхав.
Єруслан питає:
— А що мати робить?
— Сидить та плаче.
Узяв Єруслан хлопця, посадив на коня і поїхав.
Приїхали вони додому, Єруслан попросив у жінки вибачення і дав слово, що більше не поїде нікуди.
І настав такий час, що Єруслан послав сина до своїх батьків, а до його діда й бабки. Підібрав собі Єруслан Єрусланович коня, сів і поїхав. Іде він, стільки їде, аж тут звідки не візьмись маленький, худенький дідок 36. Як мощі. І з пражинкою 37 в руках. Молодий Єруслан їде, а той пражинкою помежи дуби перегороджує йому дорогу. Єруслан хотів об’їхати його, а той перебігає і знов перегороджує. Єруслан довго не думає, вихопив меч і того дідка мечем. Лиш ударив, і вийшла з нього самого вся сила. Впав з коня і став як мале дитя. Дідок підходить до нього й каже:
— Маєш щастя, що ти син славного богатиря Єруслана Лазаревича, а то б я тебе на дрібні шматочки порубав. Щоб ти більше на слабких і беззахисних не нападав, бо буває, що й вони сильно мстяться.
Підняв дідок Єруслана 1 каже.
— Сідай на коня і їдь.
Той подякував дідкові, сів і поїхав, їхав він, стільки їхав, допитався до того царства, допитався до Лазаря Лазаревича.
Сказав, що він онук, і подав листи від батьків 38. Дід і баба були дуже раді. Погостював він у них, узяв для батьків листи, подарунки.
Привіз він додому листи й подарунки й розказав про того діда. Єруслан Лазаревич каже:
— Дуже вдячний я тому дідові, що навчив тебе святого правила — на слабких і беззахисних не нападати.
І на цім казка скінчилася.
1 Єруслан Лазаревич — герой, який не входить у число билинних, а виступає в окремому епічному творі у формі сказання, російський варіант якого опублікував Микола Костомаров у «Памятниках старинной русской литературы». — В. II. — СПБ, 1860. З другого боку, сказання має багато спільного з епосом про Іллю Муромця, і ти, юний літературознавцю, порівнявши тексти, можеш у тому переконатися й побачити, як ці два епоси поміж себе з’єдналися. Саме сказання в російській традиції уже розклалося із віршового на прозаїчну казку, але ще значною мірою зберігає поетичну структуру, як і в нашому випадку, тільки в нас ритмічних місць уже зовсім не багато. В основі сказання лежить тюркська (татарська) переробка епізодів іранського епосу про Рустема та його пригоди. Про російське походження української казки свідчить те, що дід оповідача чув її від росіянина-старообрядця, є тут і русизми. На жаль, казку надруковано не в автентичному, тобто непереробленому записі, а в сучасній редакції, що, певна річ, попсувало її первісний вигляд. Для нас же цікавий тут не тільки тісний зв’язок сказання із епосом про Іллю Муромця (чи Мурина), а й факт, що деякі російські билини чи подібні до них твори могли засвоюватися в Україні і в такий спосіб: через захожих сюди росіян, а не тільки через збережену місцеву традицію. Саме ім’я героя Єруслан (Уруслан) означає — лев.
2 Цар Кардаус відповідає перському царю Кей-Каусу з епосу про Рустема.
3 Батьком Єруслана, за перським епосом, був Залазар, перетворений у Лазаря.
4 Вибір коня є складовою билинного епосу, зокрема про Іллю Муромця.
5 Сорочинська шапка — реалія билинної традиції, яка пояснювалася вище.
6 Маємо рефреновану (повторювальну) жартівливу вставку, подібну до тієї, яка зустрічалася в українському зведеному епосі про Іллю Мурина.