На прощання взяв у ладанку 11 рідної землі малу пригорщу, пустив по Оці-річці житнього хліба скоринку, промовляючи до річки:
— Спасибі тобі, матінко Ока-річко, що напувала, годувала Іллю Муромця.
Сів Ілля на коня, і тільки його й бачили.
1 У зведеному українському варіанті билини «Ілля Мурин» цих назв немає, тобто згадки про Муром і Карачаїв. Але є вони в билинах, записаних у 50-х роках XX століття в Нью-Йорку. Цей же варіант згадує річку Оку і приписує Іллю до Мурома на Оці. Це виразна ознака обробки тексту співцем із Московщини.
2 Тут відбито стародавній спосіб обробітку землі у лісовій місцевості, коли земля відвойовувалася від лісу. В українському варіанті билини Ілля не вирубує, а вириває дерева.
3 Каліки перехожі — власне жебраки-каліки, які переходять із місця на місце. У російській традиції вони також богатирі, притому зовсім не бідні: шуба в них соболина, личаки семи шовків, шиті сріблом і золотом, сума ритого оксамиту, гуня (верхня одежа) — тридцять пудів, шапка — дев’ять пудів, палиця — сорок пудів, під ногами в них земля прогинається, від їхнього голосу здригається і листя з дерев падає, вікна розсипаються і ломляться дахи, богатирі з коней падають, тобто це богатирі страшні. Але вони й жебраки, бо просять милостині, «золотої гривні». Цікаво, що в українській традиції калік перехожих немає. Мабуть, вони з’явилися виключно в російській епічній творчості. Каліками перехожими називалися також мандрівні носії духовних пісень, які мандрували по святих місцях і виконували поетичні розповіді про давнину. Очевидно, вони самі себе в билинах і героїзували. Каліки перехожі вважалися сильними, але сміливістю не відзначалися.
4 Силу Іллі применшують, підкреслюючи тим самим його приналежність до молодших богатирів.
5 Святогор належить до старших богатирів — це велетень надзвичайної сили. Образ його в билинах дещо розмитий. До речі, його згадує повість візантійського походження «Про Аніку-воїна» — саме Святогор може, вхопившись за кільце в стовпі, перевернути землю, а коли це саме похваляється зробити й Ілля Муромець — то це ніби передбачення того, що саме Святогор передасть частину своєї сили Іллі. Не ясно, які Святі гори символізує Святогор. Деякі вчені вважають, що йдеться про Карпати, хоча Карпати Святими горами ніде не звуться. Можливо, Святогор — образ забутого Троянового епосу. Можна було б думати, що Святі гори — це київські гори, бо на них, за легендою, апостол Андрій поставив хреста й провістив Києву велике майбутнє, але в билинах зв’язку з Києвом Святогор не має. Билина про Іллю Муромця та Святогора української традиції (див. далі) відводить нас до остґотів. Зв’язок Святогора з візантійською традицією не повинен нас дивувати, бо билини, як уже розповідалося, вбирають у себе багато інтернаціональних мотивів. І все-таки, можливо, в якийсь спосіб Святогор персоніфікував Київську землю, через що Іллі Муромцю й заборонено було з ним змагатися.
6 Проти Вольги Всеславича Ілля Муромець не має права виступати через те, що Олег був київським князем. Цю позицію можна було б перекласти на простішу мову так: «Не бийся, Ілле Муромцю, ні з давніми героями землі Київської, ні з князями новітньої династії (Рюриковичами)» — це й справді могло бути передумовою діяльності чільного київського богатиря.
7 Роса за народними уявленнями символізує силу відродження, очищення, число три вважалося магічним, святим.
8 Татари часто згадуються у билинах — це накладка пізніших часів, бо за Володимира татар не було. Загалом слово «татарин», як і «сарацин», вживалося у билинах як загальна назва степового кочівника, поганина чи мусульманина.
9 Ім’я Миколи Заручевського носила церква у Муромі; ясна річ, що за Володимира церкви в Муромі не було, — це вставка пізнішого часу, коли билину місцеві жителі пристосували до Мурома. Чи ж була церква в Муровську на Чернігівщині, невідомо.
10 Грошові одиниці не історичні,а з часу оповідача билин.
11 Ладанка — шкіряний мішок.
Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.
ІВАН — МУЖИЧИЙ СИН 1
Жив осудар з осударинею, у них замолоду не було дітей, а при старості родився один син. Вони дуже возрадувались. Був той син дуже красивий; ну, вони його на білий світ не показували, щоб ніхто з його краси не міг списать 2. Сидів він там до вісімнадцяти літ, почав він переказувать батькові, щоб випустив його на білий світ подивиться. Випустили його, батько побачив, що син змисленний 3, стали його жениться припрошувати, а він йому й говорить: