— Понесу я своєму татові трохи трунку.
І взяв тую барилку, що в ній, може, сорок відерок, під пахву й несе. А стара дивиться:
— То не може бути, щоби кривий ніс! Але дивиться: правда! Приходить Ілля Мурин до них і каже:
— Що ви? Полуднуєте?
— Таже полуднуєм.
— Чи ж багато накорчували? 5
— Не, небагато.
— Нате напийтеся трунку, а я вам трохи викорчую.
Як взявся корчувати, то за раз дуба виривав. І як взявся корчувати, то за годину, заким батько пополуднував, то зробив на п’ять день орання. А батько каже:
— Буде з мене.
— Ну, як буде, то й буде! Ходіть додому.
Приходять додому, він каже:
«Ідіть-но тату, до пана
І купіть мені доброго коня!»
Пішов батько до пана,
Купив такого коня,
Щоб ся на нім муха розпихнулася 6.
Він положив на нього руку,
А той кінь впав до землі.
Він каже: «То ся не здасть.
Заведіть назад його».
Взяв, пішов він до другого стада,
Але іде стадник, повідає:
«Ходи скоро, Ілія Мурин,
Я вже тобі два роки коня плекаю». —
«Де ж він?» — «А онде, пасеться» 7.
Таке лоша невдале, іно плюнь та покинь.
«Ану-но його злапай!» Він злапав.
Ілія Мурин сів на нього — Він стоїть. І заплатив йому. «Спасибіг тобі, жи-сь мені 8 виплекав за два роки коня».
Приводить додому. Батько каже: «Нащо ти таке лоша купив?» — «Не, то луччий, як тамтой був!» Він як почав водити того коня, То ще ся більший зробив кінь, як тамтой. «Ідіть-но мені, тату, до коваля, Щоб мені зробили меч і копію». Йому коваль зробив, але ніхто не може його піднести, бо дуже тяжко. Він заплатив тому ковалеві, а сам взяв теє копіє і меч і пішов. Копіє важило п’ятдесят пудів, а меч сорок 9. Приходить додому, постелив на того коня мішок, але ще не має ані шапки богатирської, ані сідла. Але сідає на коня і їде без шапки 10. Взяв свої меч і копіє і їде. Приїжджає в ліс — іде чоловік навпроти нього 11: «Ей, Ілія Мурин! Там єсть богатир, Називається Соловей. Він свистом народ побиває, Він як свисне, то дуби з корінням вириває.
Не їдь, бо тебе вб’є іще!» — «А він мене не заб’є — поїду». Під’їздить під палац, А той богатир Соловей сидить на третім версі.
Як свисне раз — аж дуби вириваються з землі.
А той-таки їде!
Але як свиснув знов,
Аж під ним ся кінь спіткнув.
Він до коня повідає:
«Ну, вражий сину, не спотикайся!»
Соловей дивиться, що він-таки й їде,
І впав із третього верху.
Як впав, але не вбився, тільки тікає.
Той як здогонив Соловея,
Як вдарив у плечі копійом — а він впав.
Приходить до тих дверей, а їх дванадцять і всі — чавунові Він одинадцять розбив, а вона (Соловейова стара) 12 взяла поставила спринжину 13 у дванадцятьох дверях, щоб його забити і коня. Кінь ото став на тую спринжину, а спринжина хотіла йому впасти на голову, а він відірвав і кинув. Приходить до покою. Стара сидить, а її дві дочки на третім версі. І просяться, щоби він їх не бив, то: «Котру хочеш, то піде за тебе» Він каже: «Я поїду в світ, і як не знайду кращої, то тебе котрусь візьму».
І взяв і поїхав з тим Соловеєм,
Що коло коня прив’язав.
Приїжджає в город
І заїжджає до великого купця 14.
Купець злякався, він сподівався з другої дороги богатиря, що має його побіджати, а той тією приїхав.
Він ся його питає:
«Як ти приїхав, коли тут Соловей
Людей голосом побиває?»
А він каже:
«Ото він є коло коня!»
І купець просить його до хати 15,
Він же каже:
«Нема такої хати, щоб під і мною витримала!»
«Ні, єсть!»
Приходить, а там підлога залізна. Він стане — під ногами ломиться, Сяде — крісла дом’яться, Ліг на ліжку — і ліжко поламалося під ним.
Він погостився там — і виїжджає. їде дорогою, дивиться:
Іде другий богатир 16.
(А він того кинув по дорозі) 17.
І каже один до другого:
«Роз’їжджайся!»
І з’їжджаються докупи,
І вдарилися копією один об другого —
Ані жоден не вилетить із сідла! 18
А другий раз вдарилися,
Ані жоден не вилетів.
Вдарилися третій раз —
І той, що їхав, вилетів з коня.
Мурин його зверху приступив,
А той ся в нього просить:
«Даруй життям! Будеш рідним братом!»
Він йому подарував. І сідають на коні і їдуть. Надибують на дорозі трумно — І каже той другий богатир: «Ану я, Ілія Мурин, ляжу в нього!» Ліг він у тоє трумно. Мурин стукнув копією тридцять разів у трумно — Тридцять обручів наскочило 19. І взяв його коня і зброю, а його покинув.
В’їжджає Мурин в долину, дивиться: незміренного трупу лежить побитого, і нема нікого коло нього. Він переїхав через тую долину. Дивиться: стоїть у другій долині палатка, і там стоїть кінь богатирський. Він приїхав до тої палатки. Дивиться він: той, чия палатка, спить 20. Узяв Мурин коло неї поставив свої коні і дав їм ярої пшениці, а там-того коня відігнав. Входить під палатку і хоче його бити, того богатиря, а подумав собі: