2 У князя Володимира було багато дочок, а не одна: Предслава, Рогнидина дочка, яка тут і мається на увазі, померла після 1015 року; Премислава, яка вийшла заміж за угорського короля Ладислава І; вісім не знаних на ім’я дочок; Марія Доброніга (1011–1087), яка вийшла заміж за польського короля Казимира І.
3 Кочівники не мали освіченості, їхні посольства були усними — це реалія пізнішого часу.
4 Сідельце черкаське — сідло кавказького виробу або навіть взагалі східного.
5 Самсон Самійлович — старший богатир, ім’я узято від біблійного, старозаповітного богатиря Самсона. Мабуть, він тотожний із Святогором, а хрещеним батьком він може називатися, бо передав свою силу і зброю Іллі Муромцю.
6 Це дуже цікаве місце в билині. Богатирі, як ми вже казали, були уособленням різних земель Київської Русі. Тут вони протиставляються князівській дружині, яка була почасти зібрана, а почасти наймана. Було там чимало й іноземців, зокрема варягів. Богатирі ж складали силу місцеву, корінне населення, отже, й справді, від князя, окрім податків, які йому виплачували, не мали нічого.
7 Богатирки відважні — в билинах згадуються не тільки богатирі-чоловіки, а й богатирки-жінки. Це — відгук історичного буття на нашій землі амазонок. До речі, те, що богатирки є у війську царя Калина, не випадково, бо амазонки жили в Північному Причорномор’ї та Приазов’ї, отже, могли бути союзниками народів степу. Богатиркою є і цариця Дівочого царства Біла Лебідь (про неї йтиметься далі). Згадуються у билинах і богатирки руські — це дочки старших богатирів, наприклад, поляниці, дочки Микули Селяниновича: вони сильні, моторні й сміливістю перевищують навіть богатирів. До богатирок відноситься й Настасія, яка силою й вправністю перевищує Добриню (про неї мова буде далі). Вийшовши заміж, богатирки стають добрими жінками і тільки часом виявляють свою богатирську суть (Василиса Микуличівна).
Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.
ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СВЯТОГОР
Якось у чистому полі з одного боку курява піднялася, а з другого боку пилюка стовпом здійнялася — це виїхав погуляти дужий Святогор-богатир. Кінь у нього, мов лютий звір, а в самого богатиря сила в широких плечах грає, та ні з ким тією силою помірятись. Іде він полем, розважається, підкидає палицю булатну вище лісу стоячого, нижче хмари ходячої. Аж під небеса палиця залітає, а як додолу опускається, однією рукою Святогор її підхоплює.
Тут наїхав Святогор-богатир на торбину скоморошу. З коня він не сходить, хоче пужалном торбину підняти, а торбина й не ворухнеться. Зійшов Святогор з доброго коня, торкнув торбину однією рукою, а торбина — ні з місця. Тоді схопив її обома руками, напружився всією силою богатирською, до колін у сиру землю вгруз — торбина не піднялася. Мовив Святогор тоді сам до себе:
— Багато світом я мандрував, а такого дива ще не бачив, — щоб маленька торбина не зворухнулася, не піднялася, богатирській силі не піддалася. Може, це знак такий, що до мене, Святогора, смерть прийшла.
І змолився він до свого коня:
— Виручай же свого господаря, вірний коню богатирський!
Схопився він за срібну вуздечку, за підпругу золочену та за срібне стремено, піднатужився тоді богатирський кінь і висмикнув Святогора з сирої землі. Сів Святогор на коня і поїхав чистим полем до гір Араратських 1. Стомився він, ізнеміг з цією торбиною скоморошою та й заснув на коні міцним сном.
А в цей час із далини, із-за обрію, виїжджав у чисте поле Ілля Муромець.
Він і помітив Святогора. «Що за диво, — думає, — у чистому полі бачу? Іде кудись богатир, під богатирем кінь, мов лютий звір, а сам богатир спить мертвим сном». Та й закричав гучним голосом:
— Гей, відважний добрий молодче! Чи ти спиш, чи прикидаєшся, чи не до мене, старого, підкрадаєшся? Коли так, можу й відповідь дати.
Не вимовив богатир ані слова. Ще сильніше закричав Ілля, але відповіді так само не було.
Закалатало серце в Іллі Муромця, бере він палицю булатну, б’є богатиря в білі груди, а той спить, не прокидається. Розпалився тут Ілля Муромець, відступає він у чисте поле і з наїзду ще сильніше вдаряє богатиря палицею булатною. А богатир спить, не прокидається. Зовсім розлютився старий Ілля Муромець, бере він шалапугу 2 подорожню, та не малу — у сорок пудів, і з наїзду так богатиря в білі груди вдарив, аж праву руку собі відбив. Тут богатир на коні прокидається і таке мовить слово: