— Ну й болюче тутешні мухи кусаються!
А як праворуч позирнув — Іллю Муромця побачив. Підняв його за жовті кучері, разом із конем до себе в кишеню поклав і далі поїхав 3. Два дні їхав він без спочинку, а на третій день богатирський його кінь спотикатися почав. Запитав Святогор коня:
— Ти чого, коню, спотикаєшся? Чи не можеш везти мене, чи не хочеш?
Відповів вірний кінь людським голосом:
— Не гнівайся на мене, господарю, а дозволь слово мовити. Третій день не спочиваючи везу я двох богатирів дужих разом із конем богатирським.
Схаменувся тут Святогор-богатир, що в його кишені вага чимала. Бере він Іллю за жовті кучері і разом з конем на сиру землю ставить, а тоді починає розпитувати та вивідувати:
— Розкажи, добрий молодче, звідкіля ти, з якої землі? Якщо ти богатир святоруський, то давай у чистому полі силою поміряємось.
Відповів Ілля:
— Бачу я силу твою велику — не мені з тобою змагатися, хочу я з тобою побрататися.
Погодився на це Святогор-богатир і з доброго коня зліз. Розкинули вони біле шатро, а коней стриножили і в зелений луг пустили. Зайшли обоє в шатро, обмінялися хрестами золотими, один з одним побраталися, обнялися, поцілувалися. Став Святогор-богатир старшим братом, а Ілля Муромець — меншим братом. Хліба-солі вони поїли і в шатрі на спочинок лягли.
Довго-недовго вони спали — аж три доби, а на четверту прокинулися та в дорогу рушили. Осідлали добрих коней і поїхали по святих горах Араратських. А як на Єлеонську гору 4 прискакали, побачили там диво дивне: дубова труна на горі Єлеонській стоїть.
Богатирі з коней посходили, труні тій уклонилися, а тоді сказав Святогор:
— А кому із нас у цій труні лежати судилося? Ану ляж, менший брате, в труну, та поміряємо, чи підходить вона тобі.
Послухав Ілля Муромець свого брата старшого і в труну дубову ліг. Не прийшлася вона Іллі в міру — в довжину довга була, в ширину широка 5. Як підвівся він із труни, ліг туди Святогор-богатир. В міру труна Святогорові прийшлася, і сказав він Іллі:
— Накрий мене, менший брате, цим віком дубовим, аби знав я, як у труні лежати.
Як накрив Ілля труну віком дубовим, почав Святогор прохати:
— Важко щось у труні цій лежати, нічим стало мені тут дихати. Підніми ж це віко дубове, свіжого повітря напусти.
Але віко не піднімалося, навіть щілиночка не відкривалася. Тоді просить Іллю Святогор:
— Розбий, брате, це віко шаблею гострою.
Послухався Ілля, взяв гостру шаблю, по труні вдаряє. Та куди не вдарить шабля, там залізний обруч з’являється.
— Видно, тут мені, — каже Святогор, — і померти судилося. Поховай мене в сиру землю і забери коня мого богатирського. А тепер нахились до труни, щоб удихнув я в тебе свій дух і сили тобі додав 6.
Відповів Ілля Муромець братові:
— Досить з мене і власної сили.
Бо як зайвої сили додати, не носитиме мене сира земля. І коня твого я не хочу. Служить мені вірою-правдою старенький кінь мій кошлатий.
Тут брати і розпрощалися. Святогор лишивсь у сирій землі, а Ілля поїхав по святій Русі до Києва, до ласкавого князя Володимира. Розповів там про диво дивне — як ховав він Святогора-богатиря на горі тій Єлеонській.
З того часу Святогорові від людей слава, а Іллі Муромцю — хвала.
1 Гори Араратські, як відомо, знаходяться у Вірменії (тепер на території Туреччини). Отже, виходить, що зустріч Святогора з Іллею відбулася далеко від рідної землі, — очевидно, тут маємо якесь інтернаціональне запозичення. В окремих варіантах билини Ілля зустрічається зі Святогором ще до того, як приїхав у Київ, тобто перед зустріччю із Солов’єм-розбійником. Ще в інших варіантах говориться про те, що це було після виїзду з Києва, через що кладемо билину в цьому місці. У билині також є мотив із візантійської повісті про Анику-воїна, зокрема про торбу. Торба така важка, бо там, крім землі, були святі мощі. Загалом місце зустрічі невиразне.
2 Шалапуга — батіг із металевим, здебільшого свинцевим, наконечником.
3 Тут маємо порівняння старшого й молодшого богатирів. Удари Іллі для Святогора як укус мухи, Ілля вміщається в кишені велетня.
4 Єлеонська гора — в інших варіантах — Святі гори. Назва фантастична.
5 Ще одне порівняння старших і молодший богатирів.