Сказав Ілля князю Володимиру:
— Піди, князю, до світлиці своєї бенкетної і налий там чару вина зеленого, та не малу, а на півтора відра, і піднеси те вино Солов’ю-розбійникові.
Налив князь вина півтора відра, старими медами розведеного. Взяв Соловей-розбійник однією рукою чару від князя, випив її одним духом, а тоді як засвище на весь голос по-солов’їному, як закричить по-звіриному, і зразу ж усі маківки на теремах покривилися, віконця розсипалися, люди у дворі замертво попадали, а Володимир-князь куничою шубою вкрився.
Швидко скочив тут Ілля Муромець на коня, вивіз Солов’я в чисте поле, відрубав йому буйну голову, а тоді промовив:
— Досить тобі свистати по-солов’їному та кричати по-звіриному, досить смутити-сльозити батьків і матерів, досить удовити жінок молодих та сиротити діток малих.
І став Ілля Муромець після цього першим богатирем київським.
1 Соловей-розбійник — втілення ворожої сили, що постійно приступала до Києва. Дехто з учених вважає, що це — втілення розбійницьких ватаг, які не підкорялися князю київському (В. Авенаріус) і які користувалися звуковою мовою — свистом. По батькові билина зве Солов’я Одихмантів син, в інших варіантах — Рахманович. Рахман, чи брахман, — індійський жрець. Одихмантович — спотворене Ахмантович, від татарського Ахмата — пізніше запозичення.
2 В оригіналі — Грязь Чорна. Деякі дослідники вважають, що йдеться про населений пункт у Курсько-Орловщині, але подальше «крива береза» свідчить про те, що йдеться таки про болото. Болото й крива береза в народних уявленнях були місцями, де збиралася нечиста сила, представником якої є також і Соловей-розбійник. Отже, Соловей-розбійник — це образ темної сили. Підкріплює цю думку й згадка про річку Смородину.
3 Левонидів хрест — хрест, узятий Володимиром із Корсуня і встановлений потім у Києві на Лугах. Згодом так звався хрест на безлюдді. За народними уявленнями, хрест на безлюдді також був місцем, де збиралася нечиста сила; на хреста зокрема любили вилазити відьми. Левонидів, — можливо, від єпископа Левонтія, а може, хрест був з ліванського кедра. Біля цього хреста, за билинами, браталися також богатирі й звідси починали свої мандрівки.
4 Відстань тут казково перебільшена.
5 Питво медове — виготовлене з меду, розведеного водою, і зварене, — улюблений хмільний напій у часи Київської Русі. В Україні мед як напій був популярний аж до XX століття.
6 Вино зелене — напій, який вживався в часи Київської Русі. Далі в тексті воно ототожнюється з медом, але це може бути й інший напій, виготовлений із зерна або настояний на зіллі. Водночас слово зело означало зерно. В билинах зелене вино і мед розрізняються.
Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.
ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ ТА ІДОЛИЩЕ 1 В КИЄВІ
Набрав татарин поганий, Ідолище велике, війська татарського багато тисяч і проти князя стольнокиївського Володимира вирушив. Поставив військо довкола Києва на багато верст, а сам поїхав до Володимира. Настрахав князя татарин той поганий, Ідолище велике, — не було тоді вдома у Володимира мужніх богатирів руських, поїхали вони в чисте поле погуляти. Один тільки Олекса Левонтівич 2 залишився — хоч і сильний, та не відважний, і не посмів він проти поганого татарина стати, супроти того Ідолища великого. Кланявся Володимир стольнокиївський татаринові, до своїх палат білокамінних на великий бенкет запрошував 3.
А в цей час Ілля Муромець, біля Царграда 4 їздячи, зачув про лиху годину київську. Спорядив він коня доброго і поїхав від Царграда аж до
Києва, до тієї сили татарської. І трапився на дорозі йому могутній старець-прочанин 5, якого Іванищем звали. Запитав Ілля Муромець старця:
— Чи не зміг би ти, Іванище могутній, Київ наш очистити, поганих татарів повбивати?
Відповів Іванище Іллі:
— Там великий татарин є, страшний Ідолище; по мішку хліба за раз він з’їдає, по відру вина випиває. Не смію я до того татарина йти.
Попрохав тоді його Ілля Муромець:
— Віддай мені зараз свою жебрацьку одежу подорожню, постоли, шапку, ще й костур у сорок пудів. Переберуся я на старця-прочанина, щоб не впізнав мене Ідолище поганий.