Тільки-но лисиця відійшла, як він роздер корову. Добряче наївся і втік. Лисиця тягне дерево і ще здалеку питає:
— Стережеш корову?
Та ніхто не відзивається. А коли вона підійшла й побачила, що зробив розбишака, то тільки вхопилася за голову.
А вовчок-товчок уже собі й думає: «Раз я саму лисицю зумів перехитрити, то вже можу сміливо рушати у світ!»
Вийшов він на дорогу, яка вела в село. Бачить, їде господар малим возиком. А возик на кам'яній дорозі так підкидає, що з нього щось упало. Вовчок придивився — а то солонина.
— Оце щастя: поласує моє черево ще й солониною! — думає вовчок. А далі міркує: — Тільки солонина, видно, солона. І мені захочеться пити. Побіжу я зараз до потічка і добре нап'юся!
Побіг вовчок напитися, а тим часом чоловік помітив, що загубив шматок солонини, зупинився і забрав той шматок. Вовчок-товчок повернувся — а солонини вже нема. Він заревів:
— Оце я дурень! Хто ж наперед п'є воду а потім їсть?!
Іде він далі — аж бачить: край дороги вгодований вепр.
«Ой, у цього добра солонина! Лише як її дістати?» — думає вовчок.
— Доброго дня, веприку!
— І тобі, псу, доброго! — відповідає вепр.
Вовчок-товчок розсердився:
— Як ти смієш звати мене псом, коли я справжнісінький вовк?
— Ой, та ти не сердься. Я тебе не впізнав.
— Добре, — був готовий помиритися вовчок. — Але ти дай шматок солонини — щоб черево поласувало.
А вепр відказує:
— Знаєш, вовчику, що? Моя солонина вже стара, тверда. Краще сідай мені на спину, і я понесу тебе до стада, де пасуться молоденькі свині. Там тобі буде з чого вибрати.
Вовчок зрадів і сів на спину вепра. А той приніс його в село і почав кувікати.
— Чого чи кувікаєш, веприку? — питає вовчок.
— Аби збіглися всі свині з малими поросятами! — хитрує старий вепр.
Аж тут збіглися — тільки не свині з поросятами, а селяни з дітьми. Як почали вони вовчика товкти — хто вилами, хто ціпом, а хто кочергою. Так і став він вовчком-товчком навіки.
Ледве добіг до лісу. Ліг він там перепочити і думає:
«Ой, ще я не дуже розумний. От і старий дурний вепр мене перехитрив!».
Блукає вовчок лісом, а черево від голоду аж до попереку прилипло.
Раз іде йому назустріч чоловік. Вовчок-товчок перегородив йому дорогу та й каже:
— А я тебе з'їм!
— Добре, добре, — каже чоловік. — Дай лише кину палицю, аби не була тобі на заваді.
Вовчок-товчок спинився і чекає, доки той викине свою палицю. А чоловік задув у палицю і плюнув вогнем — вовчок, на щастя, устиг прихилитися, тільки шерсть йому на хребті обпалило. А тоді так чкурнув, що тільки листя за ним здійнялося. А чоловік — слідом.
Край лісу орав оранку бідний селянин. Вовчок — просто до нього:
— Чоловіче добрий, сховай мене десь. Я тобі віддячу.
У борозні лежав порожній міх, і селянин заховав вовка туди.
Ловець вискочив на поле — а вовчка нема. І повернувся в ліс.
Селянин випустив розбишаку, а той накинувся на нього:
— Тепер я тебе з'їм!
— Отака твоя дяка за те, що я врятував тебе від ловця? — питає вовка орач.
— Заховав не заховав, а я тебе з'їм! — гарчить вовчок-товчок. — Бо ти мене у селі побив.
— Я тебе ніколи ще не бачив! — дивується бідний селянин.
— Бачив не бачив — мушу тебе з'їсти, бо я зголоднів!
Тут із лісу вибігла лисиця:
— Що у вас за сварка?
— Де це таке видано? — каже чоловік. — Я його сховав від ловця, а він грозиться мене з'їсти. Лисичко-сестричко, будь нам за суддю.
А лисиця каже біднякові:
— Я не можу вас чесно розсудити, поки не побачу, як ти ховав братика-вовчика.
— Покажи їй, — мовив розбишака і заліз у мішок.
А чоловік мішок зав'язав і почав товкти дурного вовчика! Лисиця сміється, а вовчок благає:
— Пусти мене, добрий чоловіче! Ой, пусти!
— Та як тебе пустити, коли ти хочеш мене з'їсти? — каже бідний селянин.
— Ніколи вже не буду гострити зуби на м'ясо, лише пусти!
І чоловік випустив вовчка. Побіг він по борозні. Але такий голодний, що ноги самі тягнуть у село. Прийшов до крайньої хати, а на дворі господиня годує порося. Вовчок сів під плотом і дивиться на поросятко, аж слина тече. Але на двір іти боїться.
Думає собі: «Коли ще раз люди позбігаються з ціпами та вилами, то ноги мене не винесуть».
Господиня зайшла в хату, а порося влізло в корито та й ну хлебтати помиї. Тобі вовчок швидко змудрував:
— Помиї — то вода, а у воді — риба. Я не давав обіцянки, що не їстиму риби.
Скочив він у двір, вхопив із корита порося і побіг у ліс. А коли наївся, погладив собі черево і каже: