— Так ти, — бідкається, — мене підвів!
— Хвесько, жінко моя люба! — каже Петро. — Не я тебе підвів, ти сама себе підвела! От не ляпай ніколи по-дурному язиком, то нічого й не буде. А тепер не сердься, та давай помиримося.
Ото й помирились. А Хвеська бачить, що багато балакати — лихо, та й прикрутила собі язика.
Як баба чорта дурила
Зосталась жінка удовою і вже зостарілась. Сидить і журиться. Та, горюючи, й каже:
— Хоч би сам чорт прийшов та виорав мені ниву.
А чорт почув, перекинувся на чоловіка, до неї в хату зайшов та й каже:
— Здорова будь, бабо!
А вона йому:
— Здоров!
— Я чув, що ти клопочешся, що нема кому ниву виорати?
— Клопочусь, — каже баба.
— То я тобі виорю.
Заходився той чорт і виорав ниву. А тоді питає в баби:
— А що ми посіємо?
Баба каже:
— Посіємо моркву. Морква добре росте, а бадилля ще більше.
Чорт не знав, що з моркви їсти, думав, що бадилля. Баба його й питає:
— Як же ми будемо ділитися?
— Ділитися, — каже чорт, — будемо так: те, що зверху, — мені, а тобі — коріння.
Баба тільки усміхнулась і дума собі: «Добре!»
От насіяли, як годиться, вродила морква. Чорт забрав бадилля і приносить додому. Його чорти-товариші й кажуть:
— А каже, що розумний. Де ж ти розумний, в біса? Тебе і баба обманула. Було б тобі те брати, що в землі, а їй віддати те, що зверху.
Чорт і каже:
— От на другий рік я її обдурю.
На другий рік виорав чорт бабі ниву та й питає її:
— Що посіємо?
— Мак, — каже баба.
Чорт старається, поливає мак. Бадилля росте велике, а маківки ще більші. Поспів мак. Баба й питає:
— А як ми будемо ділитися?
— Мені те, що в землі, а тобі — що зверху.
Баба позрізувала собі маківки, а чорт бадилля зв'язав і поніс додому.
Чорти його знову соромлять. А він розсердився і каже:
— Піду сякої-такої віри бабу вб'ю!
Приходить до баби, а вона й питає:
— Чого ти прийшов?
— Я тебе, бабо, вбити хочу.
Баба йому й каже:
— Е, чорте бісової віри, ти здоровий, може, й справді мене вб'єш. А треба битися по правилах.
— Як, — питає чорт, — по правилах?
— Візьми вила, а я візьму качалку, та підемо у хлів битися.
Увійшли вони у хлів битися. Чорт зачепився за бантину вилами, бо вони були довгі, а баба де влучить у чорта, там і б'є.
Чорт тоді проситься:
— Бабо, голубонько, на тобі вила, а мені дай качалку, та ходімо надвір битися.
Оддав чорт бабі вила, а сам узяв качалку і пішли вони надвір битися.
Чорт махає качалкою кругом себе, а баба його вилами штурхає. Чорт бачить, що біда, та й дав драла!
Прибіг додому, а з нього сміються і геть проганяють: де ж таке видано, що баба два рази чорта обманула, а на третій ще й побила!
Тоді зібрався чорт і пішов собі геть.
Ходив, ходив голодний днів зо три. Зайшов у степ, а там чоловік пеньки корчує. Чорт перекинувся на чоловіка та й каже:
— Здоров, добродію! Чи даси мені хоч повечеряти, як я тобі поможу пеньки корчувати?
— Дам, — каже чоловік.
Чорт так узявся за роботу, що до вечора геть усі пеньки викорчував.
Приїжджає чоловік із чортом додому зайшли в хату. Жінка насипала борщу ріже хліб.
А діти кажуть:
— І я їсти хочу і я їсти хочу!
А той чоловік спересердя і каже:
— Чорта з'їжте!
Чорт перелякався — і з хати! Ото пообідав!
Козаки і смерть
Ішли два козаки степом, надибали дерево й сіли в холодку. Один на бандурці награє, а другий слухає. Коли один і каже:
— Ой, братику, біда! Смерть іде!
— Ну, то що? — каже другий.
— Та вона ж нас постинає! Тікаймо!
— Е, ні, брате, не подобає козакам утікати! Та й спека он яка чортяча, не дуже-то й підбіжиш! Будемо вже сидіть. Один раз мати на світ народила, один раз і помирати!
— Якщо так, то й так!
Сидять вони. Підійшла Смерть, та й каже:
— Оце добре, що я вас, волоцюг, спіткала. Годі вам гуляти та розкошувати, у шовкових жупанах ходити та мед-вино пити. Ось я вас зі світу зжену, косою голови постинаю!
— Стинай, — каже один козак, — на то твоя сила й воля! Тільки дай мені, милостива пані, перед смертю люльку покурити!
— Ну, — каже Смерть, — коли ти мене милостивою панею назвав, то вже кури собі!
Вийняв козак люльку та як закурив! А тютюн добрячий, міцний! Як пішов од нього дух та дим, то Смерть аж набік одійшла.