— Гай-гай, — каже він, — як же мені з такими рогами жити?!
Коли дивиться — стоїть другий кущ, і на цьому теж ягід рясно.
— А що, — каже собі, — може, й цих ягід покуштувати? Вже ж гірше не буде.
Вирвав із того куща ягідку, з'їв — і спав один ріг. Вирвав другу, з'їв — другий ріг спав. Нарвав він ягід із одного й із іншого куща, та й пішов у те королівство, де була його жінка.
Як став підходити, сяк-так перебрався, щоб не впізнали, й подався до королівського ґанку Став, та й гукає:
— Ягоди! Ягоди!
Королівна почула та й посилає служницю:
— Піди, подивись, що воно за ягоди. У нас ще цвітуть, а десь, видно, вже поспіли.
Служниця вийшла і питає:
— Чи добрі ягоди і чи дорогі?
— Добрі та дорогі, — каже козак Мамарига.
— По чому?
— По срібному карбованцю ягідка!
Служниця пішла, розповіла королівні. Королівна дала їй півсотні карбованців.
— На, — каже, — купи мені тих ягід.
Козак Мамарига гроші взяв, ягоди віддав, а сам геть подався. От бере королівна ягідку й кидає в рот, та відразу й другу, теж у рот, — і раптом виросли в неї на голові два величезні роги. Кинулася королівна до дзеркала, глянула — та як закричить із переляку! Збіглися слуги, прибіг король, вжахнувся.
— Що це таке? Що ти їла?
А вона плаче й про ягоди розповідає.
— Не може того бути, — каже король, — щоб від ягід таке сталося. Ану, де ті ягоди?
Узяв та й кинув і собі в рот ягоди. Тут зразу і в нього роги виросли! Злякався король, розгнівався, наказав швидше бігти та схопити того чоловіка, що ягоди продавав. Побігли солдати шукати, та нікого не знайшли. Що ж тепер робити? Як королю й королівні з такими рогами жити?!
Скликає король лікарів та знахарів, щоб оті роги зігнати. Поприїздили лікарі та знахарі з усього королівства. Подивились-подивились, нічого не вдіють: не спадають роги! Посилає король гінців по чужих землях, оголошує: хто зможе роги зігнати, тому він усе своє королівство відпише, аби тільки йому з дочкою такої бридоти позбутися. Поприїздили лікарі й із чужих земель, та як не мудрували, чим не мазали — нічого не вдіють…
Королівна плаче-розливається, король лютує, а народ глузує та сердиться: «Нащо нам король із рогами? Не хочемо такого короля!».
От приходить козак Мамарига до короля.
— Добридень, — каже, — тестенько, може, я вам допоможу?
— Ой зятенько, допоможи! — каже король. — Відпишу тобі все королівство, аби такого лиха позбутися!
— Гаразд! — каже козак Мамарига і дає йому дві ягідки з того другого куща. Тільки проковтнув їх король — вмить роги спали. А королівна плаче, благає:
— Чоловіче мій любий, дай же й мені!
— Ні, — каже козак Мамарига, — тобі не дам. Де ти мого коня Гивера діла?
— Живий твій кінь, у стайні стоїть. Пожалій мене, дай ягідку!
— А торбинки, волосянка та дротянка, де?
— Цілі твої торбинки, у спальні на цвяшку висять. Порятуй мене!
— А не будеш мене більше кидати?
— Не буду до віка вічного!
Тут бере козак Мамарига ягідку і кидає королівні в рот — миттю один ріг спав. Вкинув другу — другий ріг спав. І стала королівна така, як була.
— Ну дивись, щоб ти знала, як чоловіка шанувати!
Почали вони тут радіти… Відписав король козакові Мамаризі усе королівство, і живуть вони в тому королівстві багаті та щасливі: торбинка-волосянка кожному їсти-пити дає, а дротянка будь-яку роботу робить.
Як молдаванин Чорта переспіває
Здибався чорт із молдаванином і каже:
— Давай спробуємо, хто кого переспіває. Ти співай, а я буду нести тебе на плечах. А поки я буду співати, ти будеш мене нести. І побачимо, хто довше співатиме.
— Ні, — каже молдаванин, — давай ти вперед співай, а потому я.
Чорт сів на молдаванина, їде й співає. А пісня довга-довга. Молдаванин несе, а чорт усе їде та співає. Але кожній пісні приходить кінець. Закінчилася й чортова пісня. Зліз він із молдаванина. А той каже:
— Тепер я буду співати, а ти неси мене.
Сів молдаванин на чорта і співає, але співає без слів: «Галя-ляй, галя-ляй!..» І так без кінця. Чорт носить, а молдаванин усе: «Галя-ляй, галя-ляй!» Чорт уже втомився, а молдаванин ніяк не перестане. Чорт питає:
— Ти скоро закінчиш?
— Ні, не скоро, — каже молдаванин і далі галяляйкає. Чорт уже не має більше сил носити. Розсердився він, та як кине молдаванином об землю, аж у того защіпки на сорочці лопнули. І відтоді у молдаванина сорочка не застебнута.