Чекав Музика чорта рік, чекав два. Минуло й три роки. А чорта нема. Розкопав Іван місце коло печі й знайшов там повний чавун золота. За те золото купив Іван панський дім і все майно того пана, який йому заздрив.
Тепер у Івана були великі поля. Хто не їде, питає:
— Чиє це поле?
— Івана Музики.
І багатий брат Івана не раз чув про Музику, але ніколи не думав, що то його брат. Одного разу жінка багатого брата каже:
— Давай поїдемо до того бідолахи, брата твого. Він у нас стільки робив, стільки мучився. Кажуть люди, що бачили його в такому-то селі.
— Чого ми туди поїдемо? — каже багач. — Він же голий і босий. Він не має чим нас приймати.
— То візьмемо якогось борошна трохи й ще чогось, та завеземо йому. У нього така велика сім'я.
— Ну, добре, — сказав чоловік.
І поїхали вони до Івана. Приїхали в те село та й питають:
— Де тут Іван живе?
— Який Іван?
— Іван-бідняк.
— Нема в нас такого. У нас лиш один Іван — Іван Музика.
А жінка й каже:
— Як лиш один Іван у селі, то це і є твій брат. Їдьмо до нього.
Приїжджають вони на подвір'я Івана Музики. Багач як глянув на те подвір'я, то й злякався.
— Жінко, ти здуріла, чи що? Та це ж панський дім! Де ж бідолаха може в такому домі жити!
— А може, він тут за слугу? — каже жінка.
Прочинилася брама, і вони в'їхали на подвір'я. Вибігли слуги, випрягли коней і забрали їх кудись. Забрали й воза. А багач каже жінці:
— От бачиш, уже й коней наших нема, уже й воза нема. А що з нами самими буде? Тут же пан живе. Він нам дасть!
Завели їх у той дім. Виходить до них господар. Глянули — так і є, брат! Здивувалися вони, але нічого не кажуть.
Посадив їх Іван за стіл, а на столі — їсти й пити, чого лише душа бажає. Сидить багач, пригощається та все думає: «І де бідняк такого багатства набрав?» І таки не витримав та й питає:
— Іване, звідки ти такого багатства набрав?
— Потім скажу.
— Ні, ти зараз скажи.
— Я свої злидні у дзбані під мостом закопав. Там вони й зараз сидять.
Як почув це багач, то вже не міг усидіти на місці. «Не має він бути таким паном. Я все був багатий, а він бідний. То хай так і далі буде», — подумав брат-багач та й каже:
— Їдьмо, жінко, додому.
Жінка хотіла ще трохи погостювати, але чоловік напосів: їдьмо та й їдьмо. І поїхали вони. Приїжджають до того мосту, де злидні закопані.
Розкопав багач те місце, витяг посудину й випустив усі злидні. А злидні зразу почіплялися до нього. Багач і каже:
— Що ви, дурні, чи що? Ідіть до мого брата. Він же вас закопав, а я вас випустив. Він багатий, у нього є що взяти.
А злидні йому:
— Він коли бідний був, та й то зміг закопати нас. А тепер він багатий, то як до нього приступиш?
Та й подалися злидні за багачем і прийшли аж до його хазяйства. Скоро те хазяйство геть-чисто пропало: то кінь загине, то корова, то злодії щось украдуть. Так і зробився багач бідняком — за те, що хотів братові зло заподіяти.
Чарівна квітка
Є така трава, що цвіте о дванадцятій годині ночі. Росте вона в лісі. Хто знайде той цвіт і вирве, усе на світі буде знати.
Один чоловік пішов із волами в поле орати. Там він і заночував. А поле було під лісом. Під вечір пустив чоловік волів пастися, а сам ліг і заснув. А злодії вкрали волів. Чоловік прокинувся і подумав, що воли пішли в ліс. Зайшов він у ліс і ходить, шукає худобу.
Недовго ходив він і надибав ту квітку. Зачепив чоловік її ногою, стебло зламалося, і квітка застряла за постіл. А чоловік того і не помітив. Але вже знав, хто вкрав волів і куди пішов, — тому він бігом помчав за своїми волами.
Доки квітка трималася постола, він знав усе про волів. А як квітка відпала, він знову нічого не знає. І здивувався чоловік: «Як же це так? Я все знав про воли, а тепер нічого не знаю».
Прийшов він додому без волів. Розказав, що з ним трапилося, а знаючі люди йому і кажуть: «Ти, видно, натрапив на квітку, що цвіте опівночі».
Знають люди, що цвіте та квітка, але яка вона, ніхто не відає.
А той чоловік так і залишився без волів.
Двісті слів брехні
Було собі три брати. Поїхали вони у далеку дорогу. Набрали їсти й пити, тютюну й вогню. Заїхали брати у великий ліс. Надвечір зупинилися, попоїли, попили і спати лягли. Рано встали і поїхали далі. А лісові кінця нема. І настала ніч. І ніч, і ніч, а дня все нема. Питає старший брат:
— Що, браття, будемо робити? Вогонь кінчається, а нам ще треба їхати й їхати.
І тут раптом помітили брати у лісі вогник.