— Як немає? Ти наварив, давай їсти.
А Розбийскала не дає.
— То йдемо на Залізний тік боротися, — каже дід Кокоть.
Приходять вони на Залізний тік і починають боротися. Розбийскала діда сюди — не може кинути. Він діда туди — не може кинути! А дід ним як замахне! Та як кине об землю!
Та ловить Розбийскалу за крижі, здирає пас із крижів, натирає обдерте місце землею і йде до хати. Усе з горшків повиїдав, горшки поперевертав і пішов геть.
Зайшов до хати Розбийскала, почав удруге їсти варити. Прийшли брати з полювання.
— Зварив їсти?
— Зварив.
— То давай.
Розбийскала дістав їжу з печі, подає братам, а Покотигорошок питає:
— Чого воно таке гаряче? Ти не міг раніше зварити?
А Розбийскала не признається, що з ним сталося.
Наїлися вони, полягали спати. А рано Перевернигора каже:
— Я лишаюся, а ви йдіть на полювання.
Пішли брати, а він нарубав дров, наварив м'яса, позамітав у хаті, ліг собі на лавку та й лежить. Коли чує, щось у двері гупає. А то дід Кокоть — борода на локоть, сам на п'ядь, борода на дві. Кричить йому дід:
— Відчини двері!
Перевернигора відчинив.
— Пересади через поріг!
Перевернигора пересадив.
— Давай їсти!
— Нема.
— Як нема?! Пішли на Залізний тік боротися.
Пішли вони на Залізний тік. Махнув Перевернигора дідом в один бік — не може кинути, махнув у другий бік — не може. А дід ним як замахне та як гепне об землю! Та здирає Перевернигорі із крижів пас шкіри, натирає обдерте місце землею і лишає його там. А сам пішов у хату, усе поз'їдав, горшки поперевертав і пішов геть.
Прийшов Перевернигора, помив горшки і зварив новий обід. Приходять із полювання брати, дає він їм їсти. А їжа гаряча, як і вчора. Та Перевернигора не признається, що з ним сталося.
Лягли вони спочивати. Рано встають, і Покотигорошок каже:
— Ви йдіть на полювання, а я лишаюся дома.
Наварив він їсти, позамітав у хаті, ліг та й лежить. Коли чує, щось гупає у двері.
— Відчини!
— Відчини собі, як хочеш.
Відчинило воно двері.
— Пересади через поріг!
— Перелазь собі.
Перелізло воно через поріг. А то дід Кокоть — борода на локоть, сам на п'ядь, борода на дві.
— Давай їсти!
— Нема.
— Дай хоч покуштувати.
— Нема.
— Дай хоч понюхати.
— Нема.
— То йдемо на Залізний тік боротися, — каже дід Кокоть.
— Ідемо, — каже Покотигорошок.
Бере Покотигорошок сокиру, витісує собі клин. Бере той клин, сокиру і йде за дідом на Залізний тік боротися.
Як дід Кокоть Покотигорошком гепне, той аж на коліно впав. Як замахне Покотигорошок дідом, той аж по кісточки заліз у землю. Ловить він діда за бороду, веде до пенька, розколює той пеньок, закладає туди бороду, забиває клина і залишає діда, припнутого до пенька. А сам іде додому. Прийшов, ліг собі на лавку й лежить.
Брати приходять із полювання, приносять по зайцеві й питають Покотигорошка:
— Чи ти що варив?
— Варив.
— То давай.
Дає він їм їсти, і не таке гаряче, як вони йому давали. З'їли брати обід та й питають Покотигорошка:
— А чи з тобою нічого не трапилося, поки нас не було?
— Ні. А що з вами трапилося?
— Ой, таке трапилося!
Піднімають вони сорочки і показують йому: в одного здертий пас шкіри і в другого.
— А з тобою таки нічого не трапилося? — знову питають брати Покотигорошка.
— Нічого, — піднімає він сорочку.
Дивляться брати — нічого не здерто з нього.
Тоді Покотигорошок каже:
— Ану, ходімо зі мною. Побачите, що я зробив.
Приходять брати туди, де був пеньок, а там лиш яма. Вирвав дід бородою пеньок та й потягнув.
Ідуть вони лісом по сліду. І прийшли до великої діри, що вела під землю. По сліду було видно, що дід потягнув пеньок туди. «Що будемо робити?» — думають браття. Один і каже:
— Давайте зробимо вірьовку і спустимося в ту діру.
Розбийскала приніс сокиру, зрубали вони липу, надерли личчя і сплели вірьовку. Покотигорошок каже:
— То котрий спускається? Ти, Розбийскала, чи ти, Перевернигора? — та ні той не хоче, ні той.
— Як ви боїтеся, то полізу я. Але що буду звідти казати, щоб усе робили, — наказує тоді Покотигорошок.
Обв'язався Покотигорошок тією вірьовкою, і брати спустили його в діру. Спустився він, пройшов трохи, аж бачить: кімната, а в ній три дівчини.
— Звідки ти взявся? — питають дівчата. — Як прийде дід Кокоть, то він тебе вб'є.
— Нічого мені не буде, — каже Покотигорошок. — А ви давно тут живете?
— Давно. Дід Кокоть нас половив і затягнув у цю діру. Якби хто нас вивів на білий світ, ми б не знали як дякувати.