Перебули вони той день до вечора, і каже Іванко:
— Хлопці, а тепер мені пора вартувати.
Чіпляє він нагайку на кілок у стіні й говорить братам:
— Як буде сильно гудіти і вітер віяти, то щоб ви надвір не виходили, а як із моєї нагайки буде кров текти, то щоб випустили мого коня. Дивіться, щоб не заспали і коня відв'язали.
Повечеряли вони. Іванко — півня під руку шаблю через плече і йде до моста вартувати. Ходить він, ходить. Півень лиш закукурікав, летить змій на дванадцять голів і на дванадцять верств вогнем палить. Як долітав, то кінь лиш трохи зігнув ногу. Змій говорить:
— Стій, коню, не спотикайся, на мене й на себе смерті не сподівайся. Понад нас більшої сили на світі нема. Кажуть, що є Грубий Іванко, але він до семи літ не дійшов, до нас битися не прийшов.
Іванко виходить, а змій йому:
— Здрастуй, Грубий Іванку!
— Здрастуй, нечиста сило, невидюща твар.
— За чим, Грубий Іванку, прийшов: битися чи миритися?
— Добрий молодець не йде ніколи за тим, щоб миритися, а щоб тільки битися, — каже Іванко.
В'яже змій коня, і йдуть вони на Залізний тік боротися. Як замахне змій Іванком — по кісточки загнав його в землю. А Іванко як махне змієм — теж по кісточки! Змій Іванком як замахне — вище кісточок! Іванко як замахне змієм — загнав його по коліна в землю і стяв три голови. А змій раз! — і прилизав хвостом ті голови. Та як махнув Іванком — вище колін загнав! Бачить Іванко — біда! Та знову змія по коліна загнав і стяв йому три голови. А змій махнув хвостом — і знову прилизав їх.
Стомився Іванко. Коли бачить — летить його кінь! Іванко тоді як махнув змієм — і по пояс його в землю! Що зітне три голови, то кінь їх копитами відіб'є. І змій не має як їх прилизати. Так стяв усі дванадцять голів, а кінь відбив їх копитами. Сів Іванко, відпочив, а тоді повідрізав язики з усіх дванадцяти голів, забрав ті язики і змієвого коня та й пішов до братів.
Прийшов Іванко, прив'язав коня, заходить у хату, а браття сплять. Він і каже:
— Добре ви спите — так спите, що я трохи не загинув. Я ж вам говорив коня пустити, а ви не пустили.
Тоді показує їм Іванко, де натекло крові з його нагайки, показує, де кінь сам відірвався.
— Що ж ви доброго зробили? — питає Іванко братів.
— Ми теж билися, — кажуть брати, — ми принесли по одній змієвій голові.
— А що ж у тих головах? — питає Іванко. — Ви ж принесли голови без язиків.
Подивилися брати — нема язиків. Тоді Іванко викладає на стіл двадцять один язик.
— Бачите, ви спали, поки я воював. Ходімо зі мною до моста.
Повів він братів тоді до моста і показав убитих зміїв.
Приходять вони назад. Іванко відв'язує коней. Дає старшому братові коня від змія на шість голів, а середущому дає того, що від змія на три голови:
— А коня, на котрому їхав дванадцятиголовий змій, дайте тому чоловікові, в котрого я позичив три рублі. Але дайте, бо я приїду і все перевірю. Повертайтеся додому, а я сяду на свого коня і поїду до царя його дочку сватати.
Їде Іванко, і каже йому кінь:
— Іванку, у праве вухо влізь, а в ліве вилізь.
Як вліз Іванко коневі у праве вухо, а лівим виліз, то такий сильний став і гарний, що й у світі такого більше нема.
Їде він далі і зустрічає по дорозі чоловіка. Привіталися вони, чоловік і питає:
— Куди, хлопче, їдеш?
— До царя дочку сватати.
— Бери й мене з собою.
— А хто ж ти?
— Я — Мороз. А ти хто?
— Я — Грубий Іванко. То їдьмо разом, їдуть вони удвох: то один їде, а другий іде, то другий сідає на коня. І здибують вони ще одного чоловіка.
— Куди, люди, йдете?
— До царя дочку сватати.
— А хто ви будете?
— Я — Грубий Іванко. А це — Мороз. А ти хто?
— Я — Вітер. Беріть і мене з собою.
— То ходімо.
Ідуть вони далі й зустрічають ще одного чоловіка.
— Куди, люди, йдете?
— До царя дочку сватати.
— А хто ви будете?
— Я — Грубий Іванко. А це — Мороз і Вітер. А ти хто?
— Я — Стрілець. Беріть і мене з собою.
— То ходімо.
Ідуть вони, йдуть і знову зустрічають чоловіка.
— Куди, люди, йдете?
— До царя дочку сватати.
— А хто ви будете?
— Я — Грубий Іванко. А це — Мороз, Вітер і Стрілець. А ти хто?
— Я — Голод. Беріть і мене з собою.
— То ходімо.
Ідуть вони далі, й побачили лан капусти. А довкола капусти ходить чоловік зі спутаними ногами.
— Добрий день!
— Добрий день! Куди, люди, йдете?
— До царя дочку сватати.
— А хто ж ваш молодий?
— Я, Грубий Іванко. А це мої товариші: Мороз, Вітер, Стрілець і Голод. А чого ти спутаний?
— Бо як ідуть зайці в капусту, то я спутаний якраз добре їх доганяю.