Пішов Іван між вояків, вибрав дванадцять таких, як він сам, і каже їм:
— Коли прийдемо до Поганина, то всі йому поклонимося. Він буде запрошувати старшого сісти. Ми візьмемо стілець, розламаємо його й скажемо, що сідати не будемо, бо ми всі старші. Коли Поганин буде частувати нас з одної склянки, ми візьмемо склянку, розіб'ємо і скажемо, що ми не п'ємо з одної склянки, бо ми всі старші.
Прийшли парубки до Поганина, вклонилися йому. Дивиться той і не може впізнати, хто з них старший. Подає стілець і каже:
— Хто між вами старший — сідай!
Розламали парубки стілець, посідали кожний на свій кусок й кажуть:
— Ми всі старші.
Подає Поганин склянку вина й каже:
— Хто між вами старший — пий!
Парубки розбили склянку й кажуть:
— Ми всі старші.
Так і не зміг впізнати Поганин, хто з них старший. Розсердився і послав парубків спати до комори.
А сестра Поганина каже братові, що вона впізнає старшого. Пішла вона увечері до парубків у комору й каже одному:
— Коли скажеш, що ти старший, я тебе поцілую.
— Скажу, тільки поцілуй! — відповів парубок.
На світанку сестра Поганина пішла з комори. Встав парубок, дивиться, а в нього на ґудзику написано: «Старший». Взяв Іван крейду й кожному парубку написав на ґудзику: «Старший».
Дивиться вранці Поганин і бачить, що в кожного парубка на ґудзику написано: «Старший». Розізлився він і кричить:
— Та хто з вас старший, відрубай мені голову!
Кинувся Іван до Поганина, вихопив шаблю, розмахнувся — і покотилася Поганинова голова. Заволодів Іван Поганиновою державою і повернувся до свого царя. Каже йому цар:
— А тепер справимо весілля! Віддаю за тебе свою дочку!
— Ні, зараз я іду до морського півня розуму набиратися, а весілля справимо потім, коли повернуся! — відповів Іван.
Іде Іван світом, іде. Ніч застала його коло млина. Вирішив він тут переночувати. А в млині жили дід із бабою, їх дочка, собака і кішка. Проситься Іван на ніч, а його питають:
— Ти куди йдеш?
— До морського півня.
— То запитай у того півня, чому ми ріжемо телицю, печемо хліб, все з'їдаємо й залишаємося голодні?
— Спитаю! — відповідає Іван.
Переночував Іван у мельника і вранці пішов далі. Йде, йде і приходить до одної хати. Дивиться, а в хаті дванадцять прекрасних дівчат.
— Куди ти йдеш, славний парубче? — питають дівчата.
— Іду до морського півня.
— То запитай його, чому ми, дванадцять прекрасних дівчат, не можемо вийти заміж?
— Спитаю!
Іде Іван далі. Бачить, в одному саду стоїть груша, під грушею дванадцять панів. Усі вони дивляться на грушу й чогось чекають.
— Куди ти йдеш, парубче? — питають у Івана.
— Іду до морського півня.
— Спитай, добрий парубче, коли ця груша вродить срібні плоди.
— Спитаю! — відповів парубок.
Іде він і бачить — на узліссі чоловік заганяє пташку в дупло.
— Куди ти йдеш, парубче? — питає чоловік.
— Іду до морського півня.
— Спитай його, коли я цю пташку зажену в дупло.
— Спитаю! — відповів парубок.
Прийшов нарешті Іван до морського півня. Дивиться, аж тут і сестра Поганина. А морського півня саме не було вдома. Поки він прийшов, парубок встиг із сестрою Поганина про все домовитись. Як тільки півень з'явився, сестра Поганина смикнула перо з морського півня і кинула Іванові під ліжко.
Прокинувся морський півень і питає:
— Чого ти смикаєш мої пера?
— Та як не смикати, коли мені таке страшне приснилося.
— А що тобі приснилося?
— Снилося мені, що там і там є млин, а в тому млині живуть дід, баба, дівчина, собака і кішка. Напечуть вони хліба, заріжуть телицю, а все голодні.
— Вони завжди будуть голодні, бо ні псові, ні кішці не дають їсти. А коли б нагодували пса і кішку, то й самі були б ситі! — відповідає півень.
Коли морський півень заснув, сестра Поганина знову смикнула перо з його хвоста.
— Чому ти не даєш мені спокійно спати?
— Та як тобі дати спокій, коли мені таке страшне снилося.
— А що тобі снилося?
— Там і там є дванадцять дівчат. Усі вони дуже гарні, та жодна з них не може заміж вийти.
— Вони ніколи не вийдуть заміж, бо, коли метуть хату, сміття кидають сонцю в очі. Коли б сміття кидали на захід, відразу вийшли б.
Знову заснув морський півень. Та раптом Іван висмикнув перо.
Півень прокинувся, побачив Івана й давай сваритися:
— Чому ти мені не даєш спати?
— Та як тобі дати спати, коли мені таке страшне сниться.
— А що тобі сниться?
— Сниться, що під грушею стоять пани. Є їх дванадцять. Ті пани чекають, коли груша вродить срібні плоди.