— Верніться, тату, додому, я й сама піду десь найду собі службу.
— Добре, — каже дід.
Попрощався дід і вернувсь, а дівчина пішла собі.
Ото йде вона та йде дуже великим лісом, коли стоїть яблунька, і так заросла бур'яном, що й не видно її. Каже яблунька:
— Дівонько-голубонько, обчисти мене, обполи мене — я тобі у великій пригоді стану!
Дідова дочка закотила рукави, обполола, обчистила яблуньку і пісочком обсипала; яблунька подякувала, дівчина й пішла далі.
Схотілось дівчині пити. Вона підійшла до криниці, а криничка їй говорить:
— Дівонько-голубонько, вичисти мене, прибери мене, — я тобі у великій пригоді стану!
Дівчина вичистила, прибрала і пісочком обсипала; криничка їй подякувала, — вона й пішла далі.
Коли біжить такий поганий собака та й каже:
— Дівонько-голубонько, обчисти мене, оббери мене — я тобі у великій пригоді стану!
Дівчина заходилась, обчистила, обібрала реп'яхи… Собака сказав:
— Спасибі, дівонько!
І пішла дівчина далі.
Коли стоїть піч — й така облупана, що дивитися страшно, а біля неї глина лежить. І каже та піч:
— Дівонько-голубонько, обчисти мене, обмаж мене — я тобі у великій пригоді стану!
Дівчина замісила глину, полізла у піч, обчистила, обмазала; піч їй подякувала, а дівчина пішла далі.
Іде та йде, — а на зустріч її жінка та й каже:
— Здрастуй, дівчино!
Дівчина відказала їй:
— Доброго здоров'я!
— Куди ти йдеш, дівчино? — поспитала жінка.
А дівчина й каже:
— Іду, тіточко, щоб де найнятися.
— Наймись у мене, — сказала жінка.
— Добре, — відказала дівчина, — наймусь.
— У мене, — каже жінка, — невелике діло, аби ти вміла зробити те, що я скажу.
— А чому ж не зумію? — каже дівчина. — Раз мені покажете, а вдруге і сама знатиму.
Ото прийшли додому, де та жінка живе. Жінка й каже:
— Ось що, дівчино: оце тобі казани, то ти рано й увечері нагрій окропу, вилий у корито і борошенця туди всип, і замішай, тільки гляди мені, щоб не гаряче було, тільки тепленьке. Та не бійся, що б не бачила, що б не чула, — стань на порозі, двічі свисни, то до тебе позлазяться гадюки, ящірки і всякий звір. Ти нагодуй їх, то вони й порозлазяться, куди кому треба.
Дівчина сказала:
— Добре, так буду робити, як ви мене навчили.
Увечері дівчина хутенько затопила піч, приставила окропу, нагріла трохи, повиливала в корито, борошенця туди всипала й замішала. Стала на порозі, двічі свиснула, — як почали повзти гадюки, ящірки, жаби і всякий звір! Та кожне до корита, понаїдались усі й порозлазились.
І так цілий рік дідова дочка там служила і робила те, що їй хазяйка казала, а як скінчився рік, то та жінка й каже дівчині:
— Ось що, дівчино: оце вже сьогодні рік, як ти в мене. Коли хочеш, то й другий будь, а не хочеш, то як хочеш: ти мені добре робила, спасибі тобі.
Дівчина подякувала хазяйці за хліб, за сіль, за все і сказала:
— Хочу додому, спасибі вам!
Хазяйка їй каже:
— Піди ж вибери якого хочеш коня й воза.
А сама наготувала повнісіньку скриню всякого добра, дала їй і випровадила з лісу. Тоді попрощалися, жінка вернулась додому, а дівчина поїхала собі.
Їде дідова дочка повз ту піч, що вона мазала, коли гляне — аж повнісінька піч пиріжків. От піч і каже:
— Дівонько-голубонько, на тобі оці пиріжки за те, що ти мене прибрала, — спасибі тобі!
Дівчина подякувала, і тільки що під'їхала, а пиріжки так і пороснули у возик; піч заслонилась, а дівчина поїхала далі.
Їде та їде, коли дивиться — аж біжить собака і несе намисто добре, товсте та гарне, та ще й шліфоване. Як тільки прибіг до возика, та й каже:
— На тобі, дівонько-голубонько, за те, що ти мені у великій пригоді стала!
Дівчина взяла, подякувала і поїхала далі, радіючи.
От їде — і так їй схотілося пити! Вона й подумала: «Заїду до тієї кринички, що я чистила, то, може, там нап'юсь». Ото заїхала, дивиться — повнісінька криничка води, аж через верх ллється, а біля неї стоїть золоте барильце й кухлик. І каже криничка:
— Напийсь, собі набери барильце й кухлик візьми!
Стала та дівчина пити — аж то не вода, а вино, і таке добре, що й зроду такого не пила. Набрала вона повнісіньке барильце додому та й кухлика не забула. І поїхала далі.
Коли стоїть яблунька — і така хороша, що не можна й сказати: на ній яблучка срібні та золоті, і рясно-рясно! От яблунька і каже:
— Дівонько-голубонько, на тобі ці яблучка за те, що ти мене обчистила, обполола.
Дівчина сказала: «Спасибі!» — та під'їхала під яблуньку, а яблучка так і покотилися у возик.