Оборав хлопець поле і приїхав до старого пастуха, а той і каже:
— Їдь додому, а як доробишся, то воли приженеш.
Приїхав додому, а пан якось проїжджав, побачив срібні воли й сон утратив. Думав, думав, як би ті воли видурити, та нічого не придумав і вирішив порадитися з війтом.
Каже війт:
— Треба дати хлопцеві таку роботу, аби він її не виконав, а воли схудли.
— Є така робота, — зрадів пан. — Я скажу йому, хай за день виоре сто гектарів лану, вивезе насіння волами і засіє.
Покликали хлопця і кажуть:
— Якщо те і те зробиш, воли будуть твої, а ні — то заберемо, а тебе стратимо.
Приходить засмучений хлопець до волів, а вони кажуть:
— Не журися. Ми знаємо, що пан загадав. Запрягай нас, і поїдемо.
Під'їхав хлопець під панську комору, накидали йому на воза сяк-так мішків, сів він зверху, а пан сміється:
— І з місця не рушить!
Та хлопець гейкнув на волів, і вони тихенько поїхали, наче і не по землі котився віз.
А пан своє далі веде:
— Він усі мішки порозсипає.
Але хлопець виїхав на поле, впріг воли в плуг і оре. Починає одну скибу а за нею двадцять лягає, одразу поле волочиться, пшениця сіється — і так до обіду він з усім впорався.
Приїхав до пана і каже:
— Роботу я виконав.
Пан виїхав, подивився — все до ладу зроблено. Але подумав: «Уже воли, напевне, схуднуть, якщо стільки виорали».
На другий день пан побачив срібних волів, а вони ще кращими стали.
Пішов пан до війта, і радяться, яку ще роботу загадати.
Каже пан:
— Над Чорним морем є гора. Накажемо ту гору перевезти на другий бік моря. Хлопець заїде в море, утопить срібних волів і сам утоне.
Кличуть хлопця й наказують:
— Їдь над Чорне море і перевези гору з цього боку на другий. Як виконаєш — житимеш, а ні — без голови залишишся.
Приходить хлопець додому, сумний-пресумний.
Воли й кажуть йому:
— Не сумуй. Виконали вже одне завдання і це виконаємо. Запрягай нас і поїдемо.
Приїхали під ту гору, а вона аж хмар сягає.
Кажуть воли:
— Нічого не думай. Бери лопату і кидай глину на віз.
Узяв хлопець раз лопатою — третини гори нема, вдруге — менше половини залишилося, а за третім разом вся гора була на возі.
Приїхав він до моря. Воли зупинилися, тричі дмухнули на воду — море розійшлося, а посередині зробилася суха дорога. Переїхав хлопець на другий бік, там скинув гору за трьома разами і рушив додому. Як був на другому боці, воли знову дмухнули, і море стало як море.
По дорозі хлопець завернув до панського маєтку і сказав панові, що все зроблено. Пан вискочив і каже до кучера:
— Запрягай коней, поїдемо дивитися.
Приїхали на берег моря, де гора стояла, а там лише яма, зате по той бік гора небо підпирає.
Приїжджає сердитий пан до війта і каже:
— Перевіз хлопець гору, і нічого волам не хибить. Ще кращі, як були.
Міркують обидва, що придумати, нарешті пан і каже:
— У мене багато лісу. Хай він за добу вирубає його і серед моря побудує дерев'яний палац.
Як почув хлопець панський наказ, знову зажурився. Пішов на пораду до волів, бо не віриться йому, що й таке можна зробити.
— Не бійся, зробимо, — кажуть воли. — Бери лишень сокиру й пилку.
Узяв хлопець сокиру й пилку і рушив до панського лісу.
Воли кажуть:
— Зарізуй пилку, зарубуй сокиру, а сам стань збоку і дивись, як буде дерево падати і тягатися.
Не встиг хлопець покласти на воза дві дровини, а віз уже повний. Сів він зверху, і воли поїхали. Приїхали до моря, воли дмухнули по три рази — і стала суша. Посеред моря віз розвантажився, а воли кажуть:
— Зарубай сокиру в дерево і скажи, аби через п'ять годин тут палац був, а сам іди на берег і лягай спати.
Зробив хлопець, що воли порадили:
— Щоб через п'ять годин тут палац стояв, — сказав.
Воли теж пішли на берег відпочивати. Хлопець забився між них, аби тепліше було, але боїться заснути.
Кажуть воли:
— Спи, як буде палац готовий — розбудимо.
Ліг він і спить. Як виріс будинок, воли його розбудили і кажуть:
— Іди оглянь палац і забери ключі від нього для пана.
Пішов хлопець, забрав ключі й повертається додому.
Здивувався пан, бо замків йому не видавав, а він ключі привіз.
Біжить до кучера і каже:
— Запрягай коней, поїдемо подивитися на палац.
Приїхав пан до берега і аж забувся з дива. Довкола вода, а там, де будинок стоїть, — суша. Є і в'їзд, і виїзд.
Зайшов пан досередини, оглянув кімнати і хвалиться:
— Ось тепер я заживу. З усього світу до мене пани будуть з'їжджати ся.