Але все ж пана болить, що хлопець має срібні воли.
Приїхав до війта і каже:
— Уже не знаю, що з ним робити. Побудував палац серед моря.
А війт на те:
— Знаєте що, пане, скажемо йому, аби відвіз нас до пекла, бо хочемо подивитися, чи добре там наші родичі живуть. Туди далеко, воли бігтимуть і здохнуть.
Кличе пан парубка:
— Ти вже все зробив, але ще мусиш одне завдання виконати. Як відвезеш нас до пекла, то дістанеш подарунок, а ні, то стратимо тебе.
— Дайте подумати.
— Думай до завтра.
Пішов хлопець до волів, а воли кажуть:
— Ти вже сам можеш здогадатися, куди їх відвезти. Лише скажи панові, аби він на тебе маєток записав.
Думав хлопець усю ніч, а вранці приходить до пана і каже:
— Я вас відвезу до пекла, але підпишіть договір, що маєток моїм буде. А якщо не довезу, то можете мене стратити.
Закликав пан війта, пішли вони в окрему кімнату, і пан каже:
— Ми договір складемо, а по дорозі його вб'ємо, волів срібних заберемо і так розв'яжемося з напасником.
Погодилися, склали договір. Хлопець під'їхав волами, посадив пана, війта, і виїхали вони на дорогу.
— Швидше, хлопче, — наказує пан. — Сьогодні маємо бути там.
Як свиснув парубок на волів, то лише вітер завіявся. Війт із паном тримаються, щоб не впасти з воза, поворухнутися не сміють.
Через якийсь час вони вже були на тому місці, де колись зорав собі парубок поле.
Не встиг він оглянутись, а вісім чортів уже тут як тут.
Кажуть вони:
— Добре, що ти їх привіз. Нам таких треба.
Узяли чорти пана і війта на вила і прямо в смолу киплячу кинули.
Повертає хлопець до старенького пастуха, випрягає волів.
— Уже доробився, синку? — питає дід.
— Доробився, дідусю.
Погомоніли вони, а коли настала пора прощатися, парубок питає:
— Дідуню, коли я оборював поле, то бачив людей. Один лежав біля хліба і просив хліба, другий — біля води і просив води, третій — біля вогню, і було йому холодно, а четвертий мав гору багатства і просив грошей.
— То все пани, синку, такі ж, як ті, що ти возив. Перший мав гори хліба, але коли бідні голодували, він нікому ніколи не давав. Другий жалів навіть води, коли на його полі працювали у спеку. Той, що біля вогню лежав, і було йому холодно, мав свій ліс, але він карав людей, якщо когось спіймає із в'язкою в своєму лісі. Той, що лежав коло грошей і просив грошей, ніколи жебракам не давав милостині й не позичав, лише грабував бідних. То дивися, у тебе буде всього досить, але якщо хтось до тебе зайде і чогось попросить, то щоб ти ніколи не шкодував дати.
Та й казці кінець.
Біда
Жив собі багатий піп, і мав він лише одного сина. Той змалку нічого не робив. Коли підріс син, віддав його піп до школи. Прийшов час — оженив сина. А після батькової смерті той залишився на його парафії.
Ось одного разу молодий піп подумав: «Люди говорять, що їм біда. А я зріс, оженився, попом став і жодної біди на світі не знаю!»
Наказав він слузі закопати на тракті стовп і на ньому написав з одного боку версту, а з другого прибив таблицю. На таблиці написав, що в житті жодної біди не знав.
Їхав тим трактом цар. Дивиться: з одного боку стовпа написано версту, а з другого — таблиця прибита. Каже він фурманові:[4]
— Піди-но прочитай!
Скочив той з карети, пішов і читає вголос. Цар послухав, щось записав і поїхав.
Приїхав цар додому і затребував до себе попа. Але то було не так швидко: може, через місяць, може, через два приїжджає піп до царя.
— Здорові були, ваша величносте!
— Здоров! — відповідає цар. — Ну, що скажеш?
— Не знаю, чого ваша величність мене викликали.
Цар тоді каже:
— Ти зріс, оженився і жодної біди не знав?
— Так, ваша величносте.
— Як же це?
Піп розповів, що його батько був дуже багатий, і при ньому він ніякої біди не знав. Коли ж помер, усе багатство йому залишив і попом зробив — теж лиха не довелося скуштувати.
Розгнівався тоді цар і каже:
— Я царством керую, чому ж я біду знаю?.. Ну, загадаю тобі три загадки. Якщо відгадаєш, то буде тобі прощено, а не відгадаєш — голова злетить із плечей!
І дав йому цар строку три доби, щоб відгадав:
— Чи вище до небес, чи в землю глибше? Скільки на небі зірок? Що цар думає?
Пішов піп додому. Сидить він і думає, але нічого не може надумати, як ці загадки розгадати. Прийшов строк іти до царя давати відповіді.
Приходить піп до царського двору, дивиться: стоїть на варті солдат. Питає він його, чи є цар. І такий сумний на вигляд. Той солдат дивиться, що піп сумує, і питає про причину.