— Скажи, де твоя душа?
— Моя душа у віникові.
Узяла жінка віник, позолотила його і давай замітати. Бачить — нема душі у віникові. Знову питає вона змія:
— Скажи правду, де твоя душа?
— Моя душа в барана в рогах.
Позолотила вона баранові роги. Баран рогами буцався, позолота злетіла, а баранові хоч би що. Питає жінка знову:
— Скажи мені, як воно насправді: де твоя душа?
І розказав їй змій усе, як було:
— Є скеля, а в скелі — коза, а в козі — моя душа. Та коза виходить раз на день, шовкової трави хапне тричі й назад входить у скелю.
Розказала все це жінка своєму чоловікові, той зрадів. Узяв булаву, пішов до скелі й став чекати, коли ж коза вийде. Вийшла коза, хапнула три рази трави і втекла. Не встиг царевич її зловити. Так само було і на другий день. А на третій наловчився він — лиш коза вийшла, хапнула раз трави, а він махнув булавою і вбив її. Тут із кози вискакує заєць. Царевич убив і зайця. А із зайця вилітає качка. Пристрелив чоловік і качку. А з качки випадає яйце. Царевич підхопив яйце у руки, та й бачить: змій летить! Царевич із розмаху кинув яйце об землю, воно розбилося, і змій одразу сконав.
А царевич забрав свою жінку й сина, поїхав до палацу і жив з ними до кінця.
Казка про Лугая
Колись у далеку давнину жили собі чоловік та жінка. У них був син, який дуже любив битися. Через це в їхній хаті завжди була сварка. Якось приходить до них одна баба та й каже:
— Ваш хлопець бився з моїм сином. Зробіть щось з ним, покарайте його.
Тато налаяв хлопця. А мама збоку й каже:
— Аби ти, сину, так бився, як Лугай у полі.
Хлопець і задумався: що то за Лугай, хто він такий?
Довго думав, ходив та думав, врешті й вирішив: «Коли мама так сказали, піду я геть від них. Може, того Лугая знайду».
От і пішов він. Ходив світами, сто країв обійшов. У тих мандрах минуло багато часу.
Одного разу іде хлопець степом, дивиться: спить чоловік, а коло нього — шабля. Хлопець шаблю підняв, думає: «Відітну голову то буду мати шаблю». Але потому міркує: «Чого ж я буду рубати голову, коли не знаю, хто це…»
Ліг він коло чоловіка та й заснув.
А то був сам Лугай. Лугай пробудився, дивиться — коло нього хлопець спить. Він хапнув шаблю — хотів відрубати голову. Потому подумав: «Ні, чого ж я рубатиму, не розібравшись, хто це…» Розбудив хлопця та й каже:
— Ти хто такий, хлопчино?
— Я такий і такий-то, — відповідає хлопець. — Мені заповіли, аби я так бився, як Лугай у полі. От я й шукаю — хто він такий, той Лугай? Ходжу, ходжу і ніде не можу його знайти.
А Лугай каже:
— Ось ти й знайшов мене. Я є сам Лугай. Я б'юся з дванадцятьма чортами вже купу років. Б'юся за свою королеву що вони її вкрали в мене. Уже дванадцять років не можу дванадцятого чорта вбити.
Хлопець каже:
— Давайте я вам допоможу.
— А ти не боїшся?
— Чого ж мені боятися?
Лугай дав йому шаблю. Хлопець і питає:
— А коли з ними битися?
Лугай відповідає:
— Скоро дванадцята година. Ось тоді вони надлетять сюди.
Коли й справді: о дванадцятій годині летить дванадцятеро чортів — і до хлопця. Він повертається в один бік, у другий — рубає чортів своєю чарівною шаблею. Вбиває одинадцятьох, а дванадцятий — тікати. Хлопець каже Лугаєві:
— Біжімо за ним!
Побігли. Старший Лугай лишився ззаду а молодший Лугай біжить попереду. Вже доганяє чорта — аж там велика чорна прірва.
Чорт — туди!.. Але хлопець був спритніший і все ж таки відрубав чортові голову. Тоді й думає: «А що ж далі робити? Мабуть, мушу лізти в цю прірву: недаремно ж чорт рвався туди».
Заліз у прірву. Пішов собі, роздивляється. Іде далеко, іде довго. Дивиться, аж велика печера, а в печері сидить дівчина. Він і питає:
— Хто ти така?
А вона:
— Я королева донька. Мене вкрали чорти у мого коханого Лугая.
Хлопець каже:
— От я й Лугай.
— Неправда, — відповідає дівчина. — Мій Лугай старший за тебе.
А хлопець:
— Ходи зі мною.
— Ні, — каже дівчина. — Я не піду з тобою. Піду лише зі своїм Лугаєм.
— Лугай послав мене за тобою, — переконує хлопець.
Вона й погодилась. Пішли. Вийшли на світ та й ідуть до Лугая. Лугай побачив їх і біжить назустріч. Падає хлопцеві в ноги і каже:
— Віддай мені її.
А хлопець:
— Я ж тільки вам її привів.
Лугай забрав свою дівчину і каже:
— Я знаю для тебе ще кращу наречену і також королівну. Допоможу тобі її роздобути.