Погнала баба і на третій день бичка пасти. Сіла під могилою та й заснула. Аж біжить лисичка:
— Хто ти такий? — питає бичка.
— Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений.
— Дай мені смоли, голубчику, прикласти до боку: капосні хорти трохи шкури не зняли!
— Бери!
Зав’язла й лисиця зубами в смолі, ніяк не вирветься. Баба дідові сказала — дід укинув у погріб і лисичку. А далі й зайчика-побігайчика отак упіймали.
От як назбиралось їх, дід сів над лядою та й давай гострити ножа. Ведмідь його й питає:
— Діду, навіщо ти ножа гостриш?
— Щоб з тебе шкуру зняти та пошити з тієї шкури і собі й бабі кожухи.
— Ой, не ріж мене, дідусю, пусти краще на волю! Я тобі багато меду принесу.
— Ну, гляди!
Взяв і випустив ведмедика. Сів над лядою, знов ножа гострить. Вовк його й питає:
— Діду! Навіщо ти ножа гостриш?
— Щоб з тебе шкуру зняти та на зиму теплу шапку пошити.
— Ой, не ріж мене, дідусю, я тобі за те цілу отару овечок прижену.
— Гляди!
І вовка випустив. Сидить та ще ножа гострить. Лисичка виткнула мордочку, питає:
— Скажи мені, будь ласкав, дідусю, навіщо ти ножа гостриш?
— У лисички, — каже дід, — гарна шкурка на опушку й на комірець, хочу зняти.
— Ой, не знімай з мене, дідусю, шкури, я тобі й гусей, і курей принесу!
— Ну, гляди!
І лисичку пустив. Зостався один зайчик; дід і на того ножа гострить. Зайчик його питає: «Нащо?" А він і каже:
— У зайчика шкурка м’якенька, тепленька, — будуть мені на зиму рукавички й капелюх.
— Ой, не ріж мене, дідусю, — я тобі стьожок, сережок, намиста доброго нанесу, тільки пусти на волю!
Пустив і його.
От переночували ту ніч, коли на ранок, ще ні світ ні зоря, аж — дер-дер! — щось до діда в двері. Баба прокинулась:
— Діду, діду! Щось до нас у двері шкряботить, — піди подивись!
Дід вийшов, коли то ведмідь цілий вулик меду приніс. Дід узяв мед, та тільки ліг, аж у двері знов — дер-дер! — повен двір овець вовк понагонив. А незабаром лисичка принесла курей, гусей — усякої птиці; зайчик понаносив стьожок, сережок, намиста доброго… І дід радий, і баба рада. Взяли попродали овечки, та накупили волів, та став дід тими волами ходити чумакувати, та так забагатіли!
А бичок, що не стало вже треба, доти стояв на сонці, поки й не розтанув.
КОЗА-ДЕРЕЗА
Були собі дід та баба. Поїхав дід у ярмарок та й купив собі козу. Привіз її додому, а рано на другий день посилає дід старшого сина ту козу пасти.
Пас, пас хлопець її аж до вечора та й став гнати додому. Тільки до воріт став догонити, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається:
— Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?
— Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, тільки бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку, — тільки пила, тільки й їла!
От дід розсердився на сина, що він погано худоби доглядає, та й прогнав його.
На другий день посилає другого сина — меншого. Пас, пас хлопець козу аж до вечора та й став гонити додому.
Тільки став до воріт догонити, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається:
— Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?
— Ні, дідусю, я не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку, — тільки пила, тільки й їла!
От дід і того сина прогнав.
На третій день посилає вже жінку.
От вона погнала козу, пасла весь день; ввечері стала догонити до двору, а дід уже стоїть на воротях у червоних чоботях та й питається:
— Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?
— Ні, дідусю, я не пила, я й не їла: бігла через місточок, ухопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку, — тільки пила, тільки й їла!
От дід прогнав і бабу.
На четвертий день погнав він уже сам козу, пас увесь день, а ввечері погнав додому і тільки надігнав на дорогу, а сам навпростець пішов: став на воротях у червоних чоботях та й питається:
— Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?
— Ні, дідусю, я не пила, я й не їла: бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку, вхопила водиці крапельку, — тільки пила, тільки й їла!
От тоді дід розсердився, пішов до коваля, висталив ніж, став козу різати, а вона вирвалася та й утекла в ліс. У лісі бачить коза зайчнкову хатку, — вона туди вбігла та й заховалась на печі.
От прибігає зайчик, коли чує — хтось є в хатці. Зайчик і питається: