А дівчина їм відказує:
— Не полечу з вами: Як була я в лужку, Виломила ніжку, А ви полинули, Мене покинули!От вони їй скинули по пір’ячку, а самі полетіли далі. Коли летить другий табуночок, і ці теж:
— Онде наша діва, Онде наша Іва, На метеному дворці, На тесаному стовпці. Кужілочка шумить, Веретенце дзвенить, Скиньмо по пір’ячку, Нехай летить з нами!А дівчина їм відказує:
— Не полечу з вами: Як була я в лужку, Виломила ніжку, А ви полинули, Мене покинули!Коли ж летить третій табуночок, побачили дівчину і зараз:
— Онде наша діва, Онде наша Іва, На метеному дворці, На тесаному стовпці. Кужілочка шумить, Веретенце дзвенить, Скиньмо по пір’ячку, Нехай летить з нами!А дівчина їм відказує:
Не полечу з вами: Як була я в лужку, Виломила ніжку, А ви полинули, Мене покинули!Скинули їй по пір’ячку, дівчина увертілася в пір’ячко, зробилася качечкою і полетіла з табуночком. А дід і баба знов зостались самі собі.
ТЕЛЕСИК
Жили собі дід та баба. Вже й старі стали, а дітей нема. Журяться дід та баба: «Хто нашої смерті догляне, що в нас дітей нема?»
От баба й просить діда:
— Поїдь, діду, в ліс, вирубай там мені деревинку та-зробимо колисочку, то я покладу деревинку в колисочку та й буду колихати; от буде мені хоч забавка!
Дід спершу не хотів, а баба все просить та просить. Послухався він, поїхав, вирубав деревинку, зробив колисочку. Поклала баба ту деревинку в колисочку — колише й пісню співає:
— Люлі-люлі, Телесику, Наварила кулешику,— І з ніжками, і з ручками Буду тебе годувати!Колихала-колихала, аж поки полягали вони увечері спати. Встають уранці — аж з тієї деревинки та став синок маленький. Вони так зраділи, що й не сказати! Та й назвали того синка Телесиком.
Росте той синок та й росте, — і такий став гарний, що баба з дідом не навтішаються з нього.
От як підріс він, то й каже:
— Зробіть мені, тату, золотий човник і срібнеє веселечко: буду я рибку ловити та вас годувати!
От дід зробив золотий човник і срібнеє веселечко, спустили на річку, — він і поїхав. їздить Телесик по річці, ловить рибку та годує діда й бабу, наловить та віддасть — і знову поїде. А мати йому їсти носить. Та й каже:
— Гляди ж, сину, як я кликатиму, то пливи до бережка, а як хто чужий, то пливи далі.
От мати наварила йому снідати, принесла до берега га й кличе:
— Телесику, Телесику! Приплинь, приплинь до бережка! Дам я тобі їсти й пити!Телесик почув:
— Ближче, ближче, човнику, до бережка, — це ж моя матінка снідати принесла!
Пливе. Пристав до бережка, наївся, напився, відіпхнув золотий човник срібним весельцем і поплив далі рибку ловити.
А змія й підслухала, як мати кликала Телесика, прийшла до берега та й давай гукати товстим голосом:
— Телесику, Телесику! Приплинь, приплинь до бережка! Дам я тобі їсти й пити!А він чує:
— То ж не моєї матінки голос! Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі!
Махнув весельцем — човник і поплив. А змія стояла-стояла та й пішла від берега геть.
От мати Телесикова наварила йому обідати, понесла до бережка та й кличе:
— Телесику, Телесику! Приплинь, приплинь до бережка! Дам я тобі їсти й пити!Він почув:
— Ближче, ближче, човнику, до бережка! Це ж моя матінка мені обідати принесла.
Приплив до берега, наївся, напився, віддав матері рибку, що наловив, відіпхнув човника і поплив знову.
А змія приходить до берега та знов товстим голосом:
— Телесику, Телесику! Приплинь, приплинь до бережка! Дам я тобі їсти й пити!А він почув, що не материн голос, та й махнув весельцем:
— Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі!
Човник і поплив далі.
Змія бачить, що нічого не вдіє, та й пішла до коваля:
— Ковалю, ковалю! Скуй мені такий тоненький голосок, як у Телесикової матері!
Коваль і скував. Вона пішла до бережка й стала кликати:
— Телесику, Телесику! Приплинь, приплинь до бережка! Дам я тобі їсти й пити!А він думав, що то мати:
— Ближче, ближче, човнику, до бережка, — то ж мені матінка їсти принесла!