— Не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісні заспіваю.
— Ану, якої?
— Я по коробу метений, На яйцях спечений,— Як од баби та од діда втік, Так і од тебе втечу!Та й побіг. Знову біжить та й біжить, — зустрічає його ведмідь.
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
— Не їж мене, ведмедику-братику, я тобі пісні заспіваю.
— Ану!
— Я по коробу метений. На яйцях спечений,— Як од баби та од діда втік, Так і од тебе втечу!Та й маху! Біжить та й біжить, зустрічається з лисичкою.
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
— Не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісні заспіваю.
— Ану, якої?
— Я по коробу метений, На яйцях спечений,— Як од баби та од діда втік. Так і од тебе втечу!— Ану-ну, ще заспівай! Сідай у мене на язиці, щоб мені чутніше було.
От він і сів та й давай співати:
— Я по коробу метений,
На яйцях спечений…
А лисичка його — гам! Та й проковтнула.
ЦАП ТА БАРАН
Був собі чоловік та жінка, мали вони цапа й барана. І були ті цап та баран великі приятелі — куди цап, туди й баран. Цап на город по капусту — і баран туди, цап у сад — і баран за ним.
— Ох, жінко, — каже чоловік, — проженімо ми цього барана й цапа, а то за ними ні сад, ні город не вдержиться. А збирайтесь, цапе й баране, йдіть собі, щоб вас не було у мене в дворі
Скоро цап та баран теє зачули, зараз із двору майнули. Пошили вони собі торбу та й пішли.
Ідуть та й ідуть. Посеред поля лежить вовча голова. От баран — дужий, та несміливий; а цап — сміливий, та не дужий:
— Бери, баране, голову, бо ти дужий.
— Ох, бери ти, цапе, бо ти сміливий.
Узяли вдвох і вкинули в торбу.
Ідуть та й ідуть, коли бачать: горить вогонь.
— Ходімо й ми туди, там переночуємо, щоб нас вовки не з’їли.
Приходять туди, аж то вовки кашу варять.
— А, здорові, молодці!
— Здорові! Здорові!.. Ще каша не кипить — м’ясо буде з вас.
Ох, там цап злякавсь, а баран давно вже злякавсь.
Цап і роздумавсь:
— А подай лишень, баране, оту вовчу голову!
От баран і приніс.
— Та не цю, а подай більшу! — каже цап.
Баран знову цупить ту ж саму.
— Та подай ще більшу!
Ох, тут уже вовки злякались; стали вони думати-гадати, як відціля втікати: «Бо це, — кажуть, — такі молодці, що з ними й голови збудешся, — бач, одну по одній вовчі голови тягають!"
От одйн вовк і починає:
— Славна, братці, компанія, і каша гарно кипить, та нічим долить, — піду я по воду.
Як пішов вовк по воду: «Хай вам абищо, з вашою компанією!» Як зачав другий того дожидати, став думати-гадати, як би й собі відтіля драла дати:
— Е, вражий син: пішов та й сидить, нічим каші долить; ось візьму я ломаку та прижену його, як собаку!
Як побіг, так і той не вернувся. А третій сидів-сидів:
— Ось піду лишень я, так я їх прижену!
Як побіг, так і той рад, що втік. То тоді цап до барана:
— Ох, нум, брате, скоріше хвататись, щоб нам оцю кашу поїсти та з куреня убратись.
Ох, як роздумавсь вовк:
— Е, щоб нам трьом та цапа й барана боятись? Ось ходімо, ми їх поїмо, вражих синів!
Прийшли, аж ті добре справлялись, уже а куреня убрались, як побігли та й на дуба забрались. Стали вовки думати-гадати, як би цапа та барана нагнати. Як стали йти і найшли їх на дубі. Цап сміливіший, — ізліз аж наверх, а баран несміливий — так нижче.
— От лягай, — кажуть вовки ковтунуватому вовкові,— ти старший, то й ворожи, як нам їх добувати.
Як ліг вовк догори ногами й зачав ворожити. Баран на гіллі сидить та так дрижить, як упаде, та на вовка! Цап сміливий не став міркувати, а як закричить:
— Подай мені ворожбита!
Вовки як схватились, так аж пили по дорозі закурились.
А цап та баран безпечно пішли та зробили собі курінь, та й живуть.
ТЕЛЯТКО, КАБАН, ПІВНИК, КАЧУР ТА ВОВКИ
Був собі дід та баба. Було в них голе телятко.
Каже баба:
— Завези, діду, в ліс.
Дід каже:
— Та лучче б викормили та зарізали б.
— Я не хочу, завези та й годі!
Завіз той дід те телятко голеньке. А холодно: осінь! І покинув його. Сам вернувся додому.
Пішло те голе телятко. Іде, йде. Доганяв його кабан:
— Драстуй, голе телятко!
— Драстуй, кабане!
— Куди ти йдеш?
— Куди очі, туди й шлях.
— Ходімо разом.
Ідуть, ідуть. Біжить і півень до них, доганяє:
— Голе телятко і кабан, підождіть!
Підождали.
— Драстуй, голе телятко!
— Драстуй, півнику!
— Куди ви йдете?
— Куди очі, туди й шлях.