Українські народні казки
Зміст
1 Ох!
6 Телесик
7 Про сімох братів-гайворонів і їх сестру
10 Про злидні
14 Іван-побиван
16 Як соловейко чоловіка розуму навчив
17 Котигорошко
18 Як дядько чорта дурив і діжку грошей від нього
19 Колобок
23 Пан Коцький
25 Похорон
26 Калиточка
29 Лисичка-сестричка і вовк-панібрат
31 Сірко
32 Казка про билинку і горобця
34 Про гору, що верхом сягала неба
39 Рукавичка
40 Яйце-райце
Ох!
Колись-то давно, не з моєї пам’яті, мабуть, ще й батьків і дідів наших не було на світі, жив собі убогий чоловік з жінкою, а у них був одним один син, та й той не такий як треба: таке ледащо той одинчик, що господи! Нізащо і за холодну воду не візьметься, а все тільки на печі сидить та просцем пересипається. Уже йому, може, годів з двадцять, а він усе без штанців на печі сидить — ніколи й не злазить; як подадуть їсти, то й їсть, а не подадуть, то й так обходиться… Батько й мати журяться:
— Що нам з тобою, сину, робить? Чужі діти своїм батькам у поміч стають, а ти тільки дурно у нас хліб переводиш!
Так йому не до того; сидить та просцем пересипається… Журились-журились батько з матір’ю, а далі мати й каже:
— Що ти таки, старий, думаєш з ним, що вже він зросту дійшов, а така недотепа — нічого робить не вміє? Ти б його куди оддав, куди найняв, то, може б, його чужі люди чому вивчили.
Порадились, батько і оддав його у кравці вчитись. От він там побув день зо три та й утік; заліз на піч — знов просцем пересипається. Батько його побив добре, вилаяв, оддав до шевця шевству вчитись. Так він і звідтіля втік. Батько знов його побив і оддав ковальству вчитись. Так і там не побув довго — втік. Батько бідкається — що робить?
— Поведу, — каже, — вражого сина ледащо у інше царство; де найму, то найму, може, він відтіля не втече. — Взяв його і повів.
Йдуть та йдуть, чи довго, чи недовго, аж увійшли у такий темний ліс, що тільки небо та земля. Увіходять у ліс, притомилися трохи; а там над стежкою стоїть обгорілий пеньок; батько й каже:
— Притомився я, сяду, одпочину трохи.
От сідає на пеньок та:
— Ох! Як же я втомився! — каже.
Тільки це сказав, аж з того пенька — де не взявся — вилазить такий маленький дідок, сам зморщений, а борода зелена аж по коліна.
— Що тобі,— пита, — чоловіче, треба од мене?
Чоловік здивувався: де воно таке диво взялося? Та й каже йому:
— Хіба я тебе кликав? Одчепись!
— Як же не кликав, — каже дідок, — коли кликав!
— Хто ж ти такий? — пита чоловік.
— Я, — каже дідок, — лісовий цар Ох. Чого ти мене кликав?
— Та цур тобі, я тебе і не думав кликать! — каже чоловік.
— Ні, кликав, ти сказав: Ох!
— Та то я втомився, — каже чоловік, — та й сказав: ох!
— Куди ж ти йдеш? — пита Ох.
— Світ за очі! — каже чоловік. — Веду оцю дитину наймать, може, його чужі люди навчать розуму, бо у себе дома що найму, то й утече.
— Найми, — каже Ох, — у мене, я його навчу. Тільки з такою умовою: як вибуде рік та прийдеш за ним, то коли пізнаєш його — бери, а не впізнаєш — ще рік служитиме у мене!
— Добре, — каже чоловік.
От ударили по руках, запили могорич гарненько, — чоловік і пішов собі додому, а сина повів Ох до себе.
От як повів його Ох, та й повів аж на той світ, під землею, та привів до зеленої хатки, очеретом обтиканої, а в тій хатці усе зелене: і стіни, і лавки зелені, і Охова жінка зелена, і діти, сказано — все, все… А за наймичок у Оха мавки — такі зелені, як рута!..