Баба сидить на пеньку і шепче:
— Рошти, рошти, пеньку, вгору!
Вовк питає:
— Що ти кажеш?
— Та кажу, щоб ти швидше їв та й мене з’їв.
І знову баба каже:
— Рошти, рошти, пеньку, вгору!
Доїв вовк теличку, не наївся, хотів бабу їсти; як гляне, а баба високо на пеньку сидить. Вовк розсердився, почав гризти пеньок. Поламав зуби і пішов до коваля, щоб вставити залізні.
Баба сидить на пеньку і каже:
— Рошти, рошти, пеньку, вниз!
Пеньок зробився низенький, баба скочила і пішла. Іде, іде баба лісом, вже втомилася. Аж дивиться: стоїть хатка, зроблена з сиру та масла; колодка також зроблена з сиру та масла. Баба відірвала колодку і з’їла, а сама увійшла в хату. В хаті все зроблено із сиру та масла.
Баба вколупала з плити сиру та масла, наїлася і залізла під корито, яке стояло посеред хати, і сидить. Коли це приходять господарі — дикі кози. Ввійшли й питають:
— Хто був у нашій хаті? Хто поламав грубу?
Їм ніхто не відповідає.
Подоїлися кози, позаліплювали грубу, полягали спати. На другий день пішли пастись, а цапа залишили сторожувати. Баба сидить під коритом і шепче:
— Спи, спи, цапуньку, на одне очко і на друге!
Цап заснув. Баба вилізла з-під корита, наїлася сиру і знову сховалася.
Прийшли вечором кози, забили цапа, що не встеріг хатки, подоїлися, позаліплювали дірки і полягали спати. А вдень залишили цапа з трьома очима.
Баба сидить під коритом і шепче:
— Спи, спи, цапуньку, на одне очко і на друге!
Цап заснув на два, а на третє дивиться. Баба тільки вилізла, хотіла вколупати сиру і масла, а цап бабу цап за рукав і держить.
Прийшли кози і хотіли бабу забити. Але вона відпросилася, сказала, що буде їм вірно служить.
Вона все робила, а кози йшли пастися і залишали одного цапа стерегти, щоб баба не втекла. Потім привикли кози до баби і перестали стерегти.
Баба і воду носила, і траву рвала, і хату підмітала.
Добре було козам з бабою жить. Але скучно було бабі за дідом. Як тільки пішли кози пастись, баба наколупала сиру та масла в платок і пішла до діда.
Приходить до діда, залізла на горище і сидить над діркою. Дід наварив кашу, сів у сінях на порозі і їсть. Баба взяла грудку масла та й вкинула в кашу. Дід подумав, що то щось погане впало, і вилив кашу в цебрик. Ще було трохи в горщику; вилив у миску і їсть. Баба знову взяла і кинула кусок масла в кашу. Дід почав їсти, бо більше нема. Розкуштував дід, що каша добра, то з’їв ще й ту з цебрика. Баба тоді й каже:
— Дідусю, зніми мене!
Дід зрадів, зняв бабу з горища. І живуть вони дружно, добро наживають.
Рукавичка
Ішов дід лісом, а за ним бігла собачка, та й загубив дід рукавичку.
От біжить мишка, улізла в ту рукавичку та й каже:
— Тут я буду жити!
Коли це жабка плигає та й питає:
— А хто-хто в цій рукавичці?
— Мишка-шкряботушка. А ти хто?
— Жабка-скрекотушка. Пусти й мене!
От уже їх двоє. Коли біжить зайчик. Прибіг до рукавички та й питає:
— А хто-хто в цій рукавичці?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка. А ти хто?
— А я зайчик-побігайчик. Пустіть і мене!
— Іди!
От уже їх троє.
Коли це біжить лисичка — та до рукавички:
— А хто-хто в цій рукавичці живе?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка та зайчик-побігайчик. А ти хто?
— Та я лисичка-сестричка. Пустіть і мене!
— Та йди!
Ото вже їх четверо сидить. Аж суне вовчик — та й собі до рукавички, питається:
— А хто-хто в цій рукавичці живе?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик та лисичка-сестричка. А ти хто?
— Та я вовчик-братик. Пустіть і мене!
— Та вже йди!
Уліз і той. Уже їх п’ятеро.
Де не взявся — біжить кабан.
— Хро-хро-хро! А хто-хто в цій рукавичці живе?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка та вовчик-братик. А ти хто?
— Хро-хро-хро! А я кабан-іклан. Пустіть і мене!
— Оце лихо! Хто не набреде — та все в рукавичку! Куди ж ти тут улізеш?
— Та вже влізу, — пустіть!
— Та що вже з тобою робити, — йди!
Уліз і той. Уже їх шестеро, уже так їм тісно, що й нікуди. Коли це тріщать кущі, вилазить ведмідь — та й собі до рукавички, реве й питається:
— А хто-хто в цій рукавичці живе?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик та кабан-іклан. А ти хто?
— Гу-гу-гу! Як вас багато! А я ведмідь-набрідь. Пустіть і мене!
— Куди ми тебе пустимо, коли й так тісно?