Правда погодився жити при палаці, тільки просив, щоб привели і його бідну матір. І жив собі чесно.
Дізнався про все, що сталося, Кривда. Ходив він мандруючи, біду причиняючи. Прийшов Кривда до брата і питає:
— Правдо, як ти став таким багатим?
— Сказав би тобі, та шкодую — ти мій брат.
— Не шкодуй мене, скажи!
— Я роздобув своє багатство під шибеницею, там, де ти залишив мене. Але тобі туди йти не раджу.
— Та коли так, я тебе й не звідаю…
Ще тої ночі Кривда побіг під шибеницю, сів і сидить. А перед тим дав собі обрубати руки, виколоти очі.
Сидить Кривда під шибеницею, чекає багатства. Раз лиш уночі прилетіли ворони.
— Що нового? — питає один.
— Та що? Підслухав хтось нашу розмову й вилікував царицю.
— Ану перевіримо, чи тут когось немає! Може, хтось знову нас підслуховує! — каже другий ворон.
І почали перевіряти. Кривда притулився до стовпа.
— Ага, ти тут, голубчику! — крикнули ворони. — Добре, що ти тут! Давно тебе чекаємо! Ти кривдив людей, брата погубив, нас думав обдурити! Тепер звідси живий не підеш!
Прив’язали ворони на шию Кривді мотуз і підтягли вгору. Потім взяли таблицю й написали: «Хто лихою дорогою ходить, на такій і пропадає?»
Так Кривда домандрував, а Правда живе й нині.
ЗОЛОТА ПШЕНИЦЯ
Жили собі чоловік та жінка. Такі були бідні, як церковні миші. Мали вони стільки дітей, що й забували, котрого як звати.
Цей чоловік дрова рубав у лісі і тим хліб заробляв.
Одного разу йшов ранком на роботу і почув крик. З болота хтось кричав і просив допомоги. Бідний чоловік мав добре серце і пішов на поміч. Дивиться — в болоті застряла золота карета, а на ній сидить золотоволоса дівчинка. Вона попросила витягти карету. Чоловік поміг витягти карету. Дівчинка подякувала йому і сказала:
— Як сонце буде заходити, я привезу вам додому мішок золота.
Попрощався бідний чоловік і пішов у ліс. Працював за двох. Співав, танцював з радощів і все поглядав на сонце. Ще ніколи йому день не був таким довгим, як сьогодні.
Ледве дочекався до обіду. Кинув сокиру і поспішив додому. Коли вже близько був до хати, то почав гукати на дітей, щоб бігли йому назустріч. Жінка теж вийшла з хати і сердито каже чоловікові:
— Чому тебе треба зустрічати, коли ти ідеш додому з порожніми руками?
— Не з порожніми руками, а з великою радістю, бо щастя несу додому, — відповів чоловік.
Тоді попросив, щоб усі сіли навколо нього. І почав розповідати, що рано, коли йшов на роботу, то поміг дівчинці, в якої карета застряла в болоті. Дівчинка пообіцяла привезти мішок золота, як сонце буде заходити. Усі дуже зраділи від звістці.
Чоловік почав розповідати, де він діне це золото, як буде використовувати його:
— Перш за все побудую великий будинок. У тому будинку буде дуже гарна веранда, а на підвіконнях цвістимуть цілий рік різні квіти. Біля хати розведу сад. А в саду розміщу пасіку з бджолами, що при-носитимуть лікарський мед. Недалеко у долині буде ставок з усілякою рибою. Жінка і дочки ходитимуть у пишному вбранні, а синів віддам до школи, до вищої науки. Кожен буде займатися улюбленою роботою…
Всі уважно слухали, аж роти порозкривали. Як сонце уже мало заходити, батько закінчив. Першою отямилася жінка і сказала, що краще б чоловік додому карету приніс, то знала б, що їхня, а так шукай вітра в полі. Вже і час, а нема золота, і півдня згаяли. Як накинулася на чоловіка, а діти за нею. Мало до бійки не дійшло.
Але в цей час коло їхньої хатини зупинилась карета. З неї виглянула золотоволоса дівчинка і сказала, щоб чоловік швидко йшов забирати мішок золота. Діти почали підстрибувати, а чоловік з радощів стояв на місці, як стовп. Схаменувся лише тоді, коли жінка штовхнула його під бік.
Чоловік ледве зняв з карети великий зав’язаний мішок. А карета в ту ж мить зникла так швидко, якби її вітром здуло. Заніс чоловік мішок до хати. Розв’язав і бачить, що в мішку гарна велика пшениця.
Лиш тепер попав у біду чоловік. Вже не міг далі слухати плачу дітей, крику жінки. Узяв той мішок на плечі і подався геть. Коли відійшов трохи від хати, то, сердитий, порозкидав сюди-туди всю пшеницю. І пішов найнятися десь служити.
На другий рік вернувся додому. Коли став підходити до хати, то бачить, що пшениця виросла, як ліс, а на кожному стеблі великий важкий колос, аж стебло похилилося. І всі колоски виблискують на сонці. Тоді він подумав, що це те золото, яке дівчинка дала. Справжнє і надійне золото.
Дуже зрадів чоловік. І знову, як і рік тому, побіг, гукаючи, щоб ішли зустрічати його. Тепер уже не повірили йому і не вийшли назустріч. Зайшов він до хати і просить жінку та дітей, щоб ішли з ним. Спершу вони не хотіли, потім пішли. Як побачили золоті колоски, що так гарно виблискували на сонці, то дуже зраділи. Діти доторкалися до колосків руками, гладили, цілували їх. І не могли вирішити, що з ними робити.
Чоловік сказав, що спочатку треба все старанно покосити, а потім дочиста помолотити і все золото скласти в мішки. Робили всі з великою охотою й радістю. Не залишали жодного колоска, піднімали кожну зернинку.
І так вони полюбили цю працю. Щороку сіяли золоту пшеницю й збирали добрий урожай. З того часу зажили вони заможно. І більше раділи гарній погоді, урожаю, ніж мішку золота.
СЛОВНИЧОК РІДКОВЖИВАНИХ СЛІВ
Ади — дивись
Айно — так
Берлин — карета
Бокори — плоти
Верета, верітка — рядно
Вимикати — вирвати
Вівкати — вигукувати звук «і"
Ворочок — торбинка, що в ній гнітять сир
Вухналі — цвяхи, якими прибивають підкови до кінських копит
Гавра — барліг, глухомань
Ґазда, ґаздиня — господар, господиня
Ганьбитися — соромитися
Гейби — ніби
Глядати — шукати
Гойне — щедре, багате
Готар — межа поля
Гудаки — музики
Дідич — поміщик, великий землевласник
Днесь — нині, сьогодні
Дучка — ямка
Економ — завідуючий поміщицьким господарством
Звідуватися, звідатися — довідуватися, дізнаватися
Клепач — тут: молоток
Крейцер, крейцар — дрібна розмінна монета у колишній Австро-Угорщині, Німеччині та інших західноєвропейських країнах (до кінця XIX ст.)
Кросна — ручний ткацький верстат
Кухва — бочка
Кужілочка (кужілка) — частина прядки у вигляді кілка, на який намотують пряжу
Лайдак — вбога бездомна людина
Легінь — юнак, парубок
Лікоть, локіть — старовинна міра довжини, приблизно в півметра
Мажа — чумацький віз
Майданник — робітник смолярні
Манджатн — іти швидко, поспішати
Мандибурка— картопля
Мичка — тут: пучок конопель або льону, підготовлений для прядіння
Най — хай
Нич — нічого
Няньо, нянько — батько
Обора — відгороджена частина подвір’я з приміщеннями для худоби, загорода, загін
Околот — тут: солома з снопів, обмолочених нерозв’язаними
Петек — верхній одяг із вовни
Пивниця — льох, підвал
Побічниця — бильце
Починок, починочок — пряжа, намотана на веретено або знята з веретена
Причілок — бокова сторона хати
Ретязь — ланцюг
Ридван — велика карета для далеких подорожей, запряжена 6—12 кіньми
Розщибатися — боротися
Рундук — ганок
Сардак, сардачина — рід верхнього теплого одягу
Сухарда — сухоребрий кінь
Тайстра — гуцульська торбина, полотняна сумка, яку носять через плече
Тартак — лісопильня
Татош — чарівний кінь
Файний — гарний
Фертик — тут: кінець
Фіглювати — пустувати, смішити, обдурювати
Фурман — візник
Цимбора — приятель, товариш
Цісар — імператор
Цуравий — драний, обідраний
Черес — широкий шкіряний пояс, у якому носили гроші та інші цінні речі
Чир — страва з кукурудзяної або вівсяної муки
Шишки — булочки, які роблять переважно на весілля