120. Як скіфи дістали таку відповідь, порішили не зводити бою на відкритому полі, бо союзники не хочуть іти з ними разом, а сходити з дороги (персам), а як будуть наступати все далі, мають засипати всі криниці й джерела, що до них переходитимуть, нищити траву на землі й поділитися на дві частини. До першої, що на її чолі став як цар Скопасіс, прилучилися савромати. На випадок, як перс (Дарій) повернув би за ними, мали вони йти вздовж озера Меотиди до ріки Танаїс; якщо ж він відступав би, гнатися за ним. Це була одна частина (мешканців) царства, спрямована на ту дорогу, що я казав. Інші дві частини царства, велика, що її провадив Іданфірс, і третя, під проводом Таксакіса, злучилися докупи. До них мали прилучитися ще гелони й будини. Вони також мали втікати від персів на віддаль денного переходу й робити так, як наказано. Вони мали наперед заманити (персів) просто до країни тих, що не обіцяли допомогу, щоби й вони воювали; а якщо не хотіли б добровільно битися з персами, то щоби мусили боротися. Після того вони мають повернутися назад до свого краю й нападати, як визнають це за потрібне.
121. Так вирішили скіфи й рушили проти Дарієвого війська, виславши вперед найкращих кіннотників. Усі ж вози, що в них за звичаєм сиділи діти й жінки, й усю худобу, крім потрібної на поживу, – все це лишили й вислали з возами, наказавши їхати все на північ.
122. Отже, по тому рушили. Тим часом скіфська сторожа зустріла персів, що були на віддалі трьох днів дороги від Істра. Як вони їх знайшли, випередили їх на відстань одного дня дороги і нищили по дорозі все, що росло на землі. Як же перси побачили, що з'являється скіфська кіннота, почали їм (скіфам) наступати на п'яти, – а ті постійно втікали. Далі, – бо вони йшли за одною лише частиною війська, – перси гонили їх на схід до Танаїса. (Так) ті перейшли ріку Танаїс. Перси й собі переправилися й гонили далі, аж доки не перейшли до країни савроматів і (далі) не прибули до землі будинів.
123. За той час, як перси йшли через край скіфів і савроматів, не мали чого нищити, бо країна вже була спустошена. Та як прибули до краю будинів, застали там дерев'яне місто, що його будини залишили, й підпалили. Як це зробили, наступали (далі) на п'яти (скіфам), аж доки не перейшли (цілої) тієї країни й не прийшли в пустелю. В тій пустелі ніхто не мешкає, а лежить вона трохи вище країни будинів; простягається на сім днів дороги. За пустелею живуть фіссагети; з їх країни випливають чотири великі ріки, течуть через край меотів і впадають до озера, званого Меотида. Назви їх (рік) такі: Лік, Оар, Танаїс і Сиргіс.[132]
124. Коли Дарій прийшов у пустелю, зупинився і заснував табір над рікою Оаром. Після того збудував на рівній віддалі від себе – близько шістдесят стадій – вісім міст; залишки цих укріплень збереглися до наших часів. Поки він був тим зайнятий, переслідувані скіфи перейшли повище землю й повернулися до Скіфії. Коли вони вже геть зникли, що їх ніде не бачили, полишив Дарій ті наполовину збудовані замки, а сам повернув на захід, бо думав, що це все (тут живуть) скіфи й вони втекли (на захід).
125. Він гнав чимскоріше за військом і, як прийшов до Скіфії, наштовхнувся на обидва загони скіфів. Він зустрів їх і став переслідувати, а вони постійно трималися на відстані одного дня дороги. Дарій не покинув переслідувати, а скіфи, згідно зі своїм планом, прибули до країни меланхленів. Ті дуже перелякалися, що (до їх країни) вторглися скіфи й перси. Тоді скіфи перейшли до країни андрофагів, а як настрахали й цих, перейшли у Неврію. І тут налякавши, скіфи втекли до країни агафірсів. Як агафірси побачили, що сусіди втікають від скіфів настрахані, то доки ще скіфи увійшли до їх країни, послали гінця із звісткою, щоб не переходили їх кордону, бо якщо спробували б, то вони (агафірси) воюватимуть з ними. Це переказали агафірси і зміцнили свої кордони, маючи на думці спинити пришельців. А меланхлени, андрофаги й неври не починали бою, коли (до їх країв) вторглися перси і скіфи, й забули про погрози; вони втікали перестрашені на північ, у пустелю. Тим часом скіфи не увійшли до країни агафірсів, бо ті заборонили, але з Неврії заманили персів до своїх земель.
126. Коли вже довго так тривало і не було тому краю, послав Дарій кіннотника до скіфського царя Іданфірса, щоби йому переказав таке: «Дивний чоловіче, чому ти постійно втікаєш, хоч маєш змогу вибрати щось із двох (можливостей)? А саме, якщо думаєш, що можеш протистояти моїй силі, то спинися, покинь блуканину й проведи бій; коли ж гадаєш, що ти слабший, то кинь тікати, принеси в дар (мені як) своєму панові землю й воду і розпочни переговори».
127. На те цар скіфів, Іданфірс, сказав таке: «Мої справи такі, персе. Я ще ніякої людини (досі) не злякався і не втік перед нею давніше, отже, й тепер від тебе не тікаю; я нічого іншого не роблю тепер, лише те, що я звик робити в мирний час. А що я не воюю з тобою, то й це тобі поясню. Ми не маємо ні міст, ні обробленої землі, щоби боятися за них і чимскоріше починати з вами бій. Та як уже так конечно треба його починати, то ми маємо батьківські могили; ось відшукайте їх і спробуйте знищити, і тоді побачите, чи будемо воювати з вами за могили, чи ні. А до того, якщо не будемо мати достатньої причини, не будемо з вами воювати. Це про битву. А своїми панами я визнаю лише Зевса, мого предка, й Гестію, царицю скіфів. Тобі ж замість дару – землі й води – пошлю такий дар, як тобі належиться послати; а за те, що ти назвав себе моїм паном, будеш іще відповідати». Така була відповідь скіфів і (від них) пішов посланець, щоби це сповістити Дарієві.
128. А скіфські царі, як почули слово «підданство», дуже розгнівалися. Вони послали ту частину війська, що складалася також із савроматів, – над нею був вождем Скопасіс, – до тих іонійців, що стерегли моста, з наказом увійти з ними в переговори. А ті, що лишилися, думали, що не треба давати персам довше блукати, а нападати на них, коли ті виходять здобувати їжу. І справді, як (скіфи) думали, що Дарієве військо в пошуках їжі, виконали свій план. Скіфська кіннота все проганяла (перську) кінноту; перська кіннота, утікаючи, падала на піхоту, бо піхота допомагала; але скіфи, побивши кінноту, верталися, бо боялися пішого війська. Такі напади робили скіфи й уночі.
129. Та дивно казати: персам допомагав, а скіфам, що на них нападали, шкодив – рик ослів і вигляд мулів. Бо Скіфія, як я вже вище зазначив[133], не має ні ослів, ні мулів, а немає в усій Скіфській землі їх через холод. Осли налякали скіфських коней риком. Бо кілька разів, серед нападу на персів, як (скіфські) коні почули рик ослів, лякалися й утікали в переполосі; наставляли вуха догори, бо раніше ніколи не чули ні такого голосу, не бачили таких тварин. Така дрібничка впливала на війну.
130. А як скіфи побачили, що перси неспокійні, зробили так, щоби вони ще довше затрималися в Скіфії й потерпали через недостачу всього: (а саме) лишали їм трохи своєї худоби з пастухами, (самі ж) переходили в дальшу частину краю. Перси надходили, брали худобу й були горді зі свого діла.
131. Так діялося часто, а тим часом на Дарія найшла в тій блуканині біда. Про це довідалися царі скіфів і послали до Дарія посла, що ніс йому в дар птицю, мишу, жабу і п'ять стріл. Перси питали того, що приніс, про значення тих дарів; та він сказав, що не має іншого наказу, лише віддати це і швидше вертатися. Він сказав персам, що як вони мудрі, то нехай самі розгадають, що означають ті дари.
132. Це почули перси й стали радитися. Дарієва думка була така, що скіфи віддали йому самих себе, землю й воду. Він пояснював це тим, що миша живе в землі й їсть ту саму поживу, що й людина, жаба живе у воді, а птах найбільше подібний до коня; стріли ж означають, що вони передають (персам) свою (воєнну) силу. Такої думки був Дарій. Протилежна цій думці була Гобрієва, одного з тих сімох, що побили магів[134]. Він так пояснив значення дарів: «Якщо ви, перси, не станете птахами й не полетите в небо, або не станете мишами й не сховаєтеся під землю, або жабами й не скочите в болота, то не повернете назад, а загинете від цих стріл».
133. Так перси витлумачили значення дарів. Тим часом одна частина скіфів, що була призначена перед тим пильнувати біля озера Меотиди, рушила до Істра, щоби умовитися з іонійцями, (отже) прийшла на міст і сказала так: «Мужі іонійські, ми прийшли принести вам свободу, як схочете нас послухати. Ми довідалися, що Дарій наказав вам пильнувати міст лише шістдесят днів, а як він впродовж того часу не прийде (назад), то ви не винні ні в чому ні перед ним (Дарієм), ні перед нами. Перечекайте ж тут ті дні й ідіть звідси». Іонійці пообіцяли це зробити, й вони (скіфи) повернулися скоро назад.
132
Оар – Волга; Танаїс – Дон; Лік – Кальміюс, Сиргіс – впадає в Танаїс, отже, може бути Донець (пор. розд. 57).