II частина
1. Даремно забуваємо добрі наші старі часи та ідемо куди невідомо. А так ось ми поглянемо назад, а скажемо, що ми стидаємось Нави правої знати і навколо тирла відати і доуміти. Се бо Дажбо створив нам ове (оте) і це, яке єсть світ зорі, нам сяє. І в тій безодні повісив Дажбо землю нашу, аби тая удержана була. Так оце душі пращурів суть, і ті світять зорями нам од Іру… но.
Греки налізли на Русь і творять злее во ім'я богів. Ми ж єсьми незнаючі мужі, куди піти і що творити. Праве бо єсь невідомо уложене Дажбом, а поніяк боротьба ж ця тече явно і та (боротьба) соутворює живоття наше і та коли одійде, смерть єсть. Яв єсть текуща, а творена в Праві. Нав'є бо єсть по тій: до тої єсть Нава і по тій єсть Нава, а в Праві єсть Яв.
Поучімося старому, а дошукаємося душі в нім бо єсть, бо навколо нас… творить богам силу. Се побачимо в собі, то бо дано дар богів і на потребу їм, бо се напраснити (марнувати)… то душі пращурів наших од Іру дивляться на нас, а потім жаль плакатися і верещати нам, бо ми нехтуємо Праве, Наве і Яве… Нехтуємо, бо з того глузуємо, і тому… не є ми достойні бути Дажбові внуки.
Отож молімось богам, щоб мали ми чисті душі і тіла наші і щоб мали ми життя з праотцями нашими, в богах зливаючись в єдину правду. Так оце бо єсьми Дажбові внуки.
Дивись, Русе, к розуму, бо ж розумові Розум великий, божеський єсть един з нами і тому творіте й голосіте з богами воєдине… Бренне (тлінне) бо єсь наше живоття і ми також, де комонезям нашим… робити, живучи в землях з тіла барана ситі, од ворогів тікаюча… свередзь.
2А. Муж прав, виступаючий з промомовою, не є той, що рекомо ходить правим бути, а є той, що слова його і звершення до себе совпадають… Тому сказано єсь о старім, аби ми творили будучи лепськими, як діди наші. Граю ту саму, а буду також за часи вельмиславні і босі, і русів потятих було рукою ворожою, і злочини творені… і князь той немощен бувши послав синів своїх до бою, а і ті ворягам підлягаючі і віча нехтуючі, що те, мовляв, віче мені уважить! Тому були роз'єднані і під данину взяті.
А чи так, скажімо, сьогодні? Князі суть наші, а тому бо не єсте ви до полудня ходячі, щоб зайняти землю… нам бо і діткам нашим. А там Греки налізли на неї, ніби гусениця на ній. А була січа велика і многії місяці… Стократи починали руси і стократи розбиті були од полуночі до полудня… Так скотину вели праотцове наші і були отцем Орієм до края руська ведені, бо ж були прибиті й перетерпіли багато, і ниючі рани й холодні несли, як одходили сюди. І так оселилися огнищанами на землі руській.
Те бо утворилося за дві теми до наших часів, а по тих двох темах ворязі прийшли… і землю одбирали од хозярів до руки своєї. Тим бо підданими робимо.
Був народ іще скільмерський сто куренів по двіста. Народ наш яко прийшов пізніше до руської землі і селився серед ільмерців і тії бо суть братчики наші, нам подібні суть, мало чим різнились, бо нас хранили од злих. Віча мали на те. Рішено… овіщати як єсть. Коли чого не рішено, не має бути. Вибирали князів од полюддя до полюддя і так жили, що ми їм поміч давали і так були… Зела бо знали і творити сосуди печені в огнищах, а були гончарі добрі, землю орати а ті скот розводити, бо розуміли… Такі отці наші суть. Прийшов рід злий на них і наліз, а тому
2Б. були понужені одскочити до лісів. Там живемо, ловці і рибані, аби спромоглися од страхів уклонитися. Також був мед якийсь у тому, і почали городи ставити, отнища повсюди розкладати.
По другій темі був холод великий, і потяглися ми до полудня, там бо суть місця злачні. А там оті ромейці скоти наші брали, де за ціну про те угодилися, як бути, кому слова держати. І потяглися ми до полудневого зеленотрав'я, і мали ми скотини багато…
ЗА. Молимо Влеса, Отця нашого, хай потягне в небі ко многості суражів і хай зійде на нас сурі віщати, золоті кола повертаючи. То бо сонце наше, що світить на доми наші і перед його лицем блідне лице огнищ домашніх. Сему богу огнику з мургли речемо показатися і востати з небес і взятися аж до мудрого світа…ні речемо йому ім'я огнебоже і йдемо трудитися, як і всяк день, моління утворивши, м'ясо їмо і ідемо до полів наших трудитися, як боги веліли всякому мужу, що чинен єсь трудитися на хліб свій. Дажбові внуки єсте любимичі божеські і божі скорорала ви. Отож десницедержащим воспоємо славу суражю і також мислимо до вечора, і п'ятикрато славимо богів удень. П'ємо бо сурицю в знак благості і общності з богами, якії бо суть у сварозі і тако піють за щастя нь… Воспоємо славу суражю і той комоньзлат суражій, що скаче в небесі… Додому йдемо потрудившися, там огонь утворимо і їмо покорм наш. Речемо, які то єсть ласкощі божеські до нас і одійдемо к сну, день бо прийде і темнява розтане. Також даємо десяту Отцям нашим а соту на власве… (пропуск) і так пребудемо славні, бо ж славимо богів наших, а молимося з тілами, омитими водою чистою…
ЗБ. Інший бо кровний єсь, а тая кров наша про те мовить, як вибирали князів старші наші і так правилися п'ятнадцять віків крізь віча… і збиратися на них і судити всяку отнонську подль… главноще… і так правилися наші отці… всякий має слово рещати… і те то благо… утратили од хозярів… по віці Трояню який… уперше насадив це зі синами своїми і внуками противорічне всім… бо руси не мали ради владі, що противна вічу… хозари бо ішли на ню, а ті не мали воїв… та то розторговиця була п'ятсот літ, не скінчилася скоро, і стало нам тягла хозарського… бо поки русичі сперечалися, вороги на них налізли многі… вну котрий не був самотен з друзями многими і був утщ…
4А. почесно жив у труді… а то був у степу болярин Скотень… Тії бо не підлеглі до хозяр були іронці… од Іроні помочі просить а тії… камоньства досилають і були… хозари о тім речен… інші бояри осталися під хозарами… а деякі доліз… до града Ківо… там осілися… Ті… ж русичі, які не воліли під хозарами, ішли до Скотеня… Так Русь тирлувалася коло Іронщі, нехаючи вікове наше, одерень не беручі і так оставили русам життя руське… Хозяри брали до Ра оту свою дерень і дітки, і жони, велика біда була… а… творячі зл… ото було Годь грабуючи налізла на Русь…
а… коло Скотеня… тії розмістилися і пращури наші вирушили на них тоді комоньства іронські утрочі і розбили Годь. Розтрощені були годьці і втікли з поля… то бо кров борша лилася, червона земля була… перунами розтрощила Русь землю Годську, а мечами знищила всякого і землю їх вимісила і до своєї приточила… А тут бо хозари зайняли нас, віча стратили і налазили на нас. І тут бо руси кинулися до бою, як леви, і сказали: «Пропадемо, якщо Перун до нас не дба». І то їм поміг. І Годь була поражена і хозари. Перші так, що усі праху… бувши перші розтрощені, і Русь зітхнула до них і сказала: «А що, ще будете?» Хозяри бо утікли до Волги од Дону і Донця… там сором мали, а то розбіглися вої їхні, покидавши на землю мечі свої і тікаючи куди очі. Того разу Годь змістилася і одійшла до полуночі і там із гмизами пішла далі. Русь бо устрімилася до сеї землі взятої до руської крові в руки свої підуторчі і сказала: «Прийшла бо милостинища божеська, хвалимо Дажьба нашого і Перуна… що були з нами». І так перше заспівали славу богам на землі, яку вони звали Руськолунь та і земля, а тому потрудилися багато, абисьте утворитися землі нашій… і хозярі були до землі потяті і наколікі… Лдзі Руськолунь бояте утѣрдін… годі.